До неї чоловіки, що мали, на лихо, владу, посилали загони вбивць грабувати незнані народи й зрошувати їхньою кров'ю землі їхніх батьків. Цих убивць звали героями, їх розбій називали славою. Наша володарка має іншу славу: вона посилає армії, щоб підтримувати мир, не дати людям шкодити одне одному, щоб змусити їх терпіти одне одного, і її стяг — стяг загальної згоди.
Захоплений усім, що розповів йому вельможа, фенікс сказав йому:
— Пане, я живу на світі ось уже двадцять сім тисяч дев'ятсот років і сім місяців, і я ще не бачив нічого подібного до того, про що ви розповідаєте.
Він спитав у нього про свого друга Амазана. Кіммерієць розповів йому те саме, що вже чула царівна в Китаї й Скіфії. Амазан тікав од усіх царських дворів, щойно якась двірська дама призначала йому побачення.
Фенікс одразу ж повідомив Формозанту про цей новий знак вірності Амазана, тим дивнішої, що він не міг мати й гадки, чи дізнається колись про це царівна.
Амазан поїхав до Скандинавії. В тих краях вражали очі незнані звичаї. Тут королівська влада і свобода не ворогували між собою, що неможливо було б в іншій державі; землероби брали участь у законодавстві поруч з вельможами, а молодий державець[479] подавав великі надії, що буде гідний керувати вільним народом. Були там іще дивніші речі: король, що, за формальною угодою зі своїм народом, юридично був найнеобмеженішим з усіх на землі, був разом з тим наймолодший і найсправедливіший із королів.[480]
У сарматів Амазан побачив на троні філософа,[481] його можна було б назвати королем анархії, бо він був головою ста тисяч маленьких королів, з яких кожен одним словом міг скасувати постанови всіх інших.[482] Еолові було менше клопоту стримувати бурхливі вітри, ніж цьому монархові — погоджувати всі незгоди. То був керманич, що плив серед вічної бурі, а проте корабель не розбивався, бо керманич на ньому був досвідчений.
Проїжджаючи всі ці країни, такі відмінні від його батьківщини, Амазан уперто уникав усяких спокус, що з'являлися перед ним, весь час пам'ятаючи поцілунок, який дала Формозанта єгипетському фараонові, бувши непохитним у своїм бажанні дати Формозанті приклад єдиної і незламної вірності.
Вавилонська царівна і фенікс їхали скрізь слідом за ним і спізнювалися на один-два дні. Він простував усе далі, а Формозанта не гаяла й хвилини, щоб їхати за ним.
Так проїхали вони всю Німеччину. Вони захоплювалися поступом, який філософія й розум зробили на півночі; усі володарі були освічені люди, усі визнавали свободу думки. Виховувати їх не доручали людям, що могли б обдурити їх чи що самі помилялись; їх виховували в повазі до загальнолюдської моралі й зневазі до забобонів. В усіх цих державах знищили безглуздий звичай,[483] що знесилював і винищував людність у багатьох південних країнах, а саме — ховати за життя у величезних в'язницях[484] незчисленну кількість людей обох статей, навіки розлучаючи їх і змушуючи присягатися, що вони не стрічатимуться більше. Це страшне божевілля, віками освячене, спустошувало землі, наче найлютіші війни.
Північні володарі зрозуміли нарешті, що, коли хочеш мати кінський завод, не треба відокремлювати найдужчих жеребців від кобил. Вони знищили ще й інші звичаї, не менш чудні й не менш згубні. Одне слово, у цих величезних країнах люди зважувалися бути розумними, тимчасом як в інших уважали, що людьми можна правити тільки тоді, коли вони дурні.
VII
Амазан приїхав до Батавії.[485] У засмученім своїм серці відчув він солодку втіху, знайшовши тут якусь подобу до щасливого краю ґанґаридів: волю, рівність, охайність, чемність, терпимість. Але жінки в цій країні були такі холодні, що жодна не спокушала його, як то було з ним скрізь; йому не було потреби опиратися. Коли б Амазан звернув увагу на цих жінок, він переміг би їх одну по одній, дарма що жодна не кохала б його, але він був дуже далекий від того, щоб гадати про любовні перемоги.
Формозанта трохи не настигла його в цього дивного народу. Вона спізнилася на якусь хвилину.
У батавів Амазанові так хвалили острів Альбіон,[486] що він вирішив сісти зі своїми однорогами на корабель, який за допомогою східного вітру за чотири години доніс його до берегів краю, уславленого більше, ніж Tip[487] чи острів Атлантида.[488]
479
480
Данський король Хрістіан VII (1766–1808), який посилив абсолютизм у Данії Вольтер вважав це явищем історично прогресивним, оскільки королівська влада тут протистояла старим феодальним інститутам.
483
Тут Вольтер протиставляє німецьке протестантство католицизмові, що панував у Франції, Італії та Іспанії.
488