Прекрасна Формозанта, що їхала за ним до берегів Дунаю, Вісли, Ельби і Везеру,[489] приїхала нарешті до гирла Рейну, що котив свої швидкі води в Німецьке море.
Вона дізналася, що її коханець поплив до берегів Альбіону. Їй здалося, що вона бачить його кораблі, і вона закричала від радості, збентеживши тим усіх батавських жінок, які не уявляли, щоб якийсь юнак міг бути причиною такої радості. Щодо фенікса, то вони не дуже дивувалися з нього, бо гадали, що, мабуть, його пір'я не можна продавати так добре, як пір'я качок і гусей з їхнього болота. Вавилонська царівна найняла чи зафрахтувала два кораблі, щоб переїхати з усіма своїми людьми на цей щасливий острів, на якому скоро буде гостем предмет усіх її бажань, душа її життя, кумир її серця.
Тієї хвилини, як вірний і нещасливий Амазан ступив ногою на землю Альбіону, раптом зірвався бурхливий західний вітер. Кораблі вавилонської царівни не могли відчалити. Гіркий сум, глибока скорбота охопили Формозанту; серце їй стислося. З журби вона лягла в ліжко, чекаючи, поки переміниться вітер, але він шалено й люто віяв цілих вісім днів. Протягом тижня, що тягся як вік, Ірля читала вголос романи Формозанті. Це не значить, що батавці вміли їх писати, але оскільки вони були всесвітніми посередниками, то вони продавали розум інших народів так само, як і їхній крам.
Царівна наказала купити у Марка-Мішеля-Рея[490] всі казки, написані в авзонійців[491] і вельхів,[492] де поширення цих казок було мудро заборонено, щоб таким чином збагатити Батавію. Царівна сподівалася, що знайде в цих казках якісь пригоди, подібні до її пригод, які б зменшили її сум. Ірля читала, фенікс висловлював свою думку, а царівна ні в «Селянині-підпанку»,[493] ні в «Софі»,[494] ні в «Чотирьох факарденах»[495] не знайшла нічого схожого з її пригодами. Вона щохвилі перебивала читання, щоб запитати, звідки віє вітер.
VIII
Тим часом Амазан був уже на шляху до столиці Альбіону в своїй кареті, запряженій шістьма однорогами, і мріяв про царівну. Він побачив екіпаж, який перекинувся в канаву. Слуги порозбігалися, шукаючи допомоги, а хазяїн спокійнісінько сидів в екіпажі, не виявляючи й найменшої нетерплячки, розважаючи себе тим, що курив, бо тоді люди вже курили. Звали його Mylord What-then, що в перекладі означає приблизно: мілорд «Ну так що ж».
Амазан поспішив допомогти йому. Він сам підняв екіпаж, бо був дужчий за інших людей. Мілорд «Ну так що ж» задовольнився тим, що сказав: «Оце так силач!»
Прибігли сусідні селяни і, розгнівавшись, що їх даремно потурбували, накинулися на чужинця. Вони лаяли його, називали «чужоземним псом» і хотіли бити.
Амазан схопив у кожну руку по два чоловіки і відкинув їх за двадцять кроків. Інші відчули до нього повагу, привітали його й попросили на горілку. Він дав їм грошей більше, ніж вони бачили їх за все життя. Мілорд «Ну так що ж» сказав йому:
— Я поважаю вас. Їдьмо пообідаємо зі мною в приміському домі, що не більш як за три милі звідси.
Він пересів у карету Амазана, бо його екіпаж від падіння геть зламався.
По чвертьгодинній мовчанці він глянув на Амазана й сказав йому:
— How do you do? — що буквально означає: «Як ви робите?», а в перекладі: «Як ви поживаєте?», що будь-якою мовою не має жодного сенсу. Потім він додав: — У вас шестеро гарних однорогів. — І почав знову курити.
Амазан сказав, що ці однорога завжди до його послуг, а сам він приїхав з країни ґанґаридів. Він скористався з нагоди, щоб розповісти про вавилонську царівну й фатальний поцілунок, який вона дала єгипетському фараонові. На це мілорд не відповів нічого, дуже мало турбуючись про те, чи є в світі якийсь єгипетський фараон і якась вавилонська царівна. Знов минуло чверть години в мовчанні, після чого він перепитав у свого супутника, «як він робить» і чи їдять rost-beef (ростбіф) у країні ґанґаридів. Мандрівник із властивою йому чемністю відповів, що на берегах Ґанґу не їдять своїх братів, і виклав йому вчення, що через багато століть стало вченням Піфагора, Порфіра та Ямвліха.[496] У відповідь на це мілорд задрімав і хропів, аж поки вони приїхали додому.
Жінка в нього була молода й вродлива. У неї була жива й чутлива душа, тоді як у її чоловіка була душа, байдужа до всього. Того дня до неї на обід було запрошено чимало вельмож Альбіону. Тут були люди найрізноманітніші, бо країною мало не завжди правили тільки чужинці, і родини тих, хто приїздив з цими володарями, приносили й свої звичаї. Серед присутніх були й люди дуже ґречні, і люди високого розуму, і люди вчені.
490
493
495
496