— То ваш володар справді цар царів? Він так і зветься? — спитав Амазан.
— Ні, ваша світлість, він зветься слугою слуг. Спочатку він був рибалкою та ключарем,[509] і тому його емблема — це невід і ключі. Але він завжди має зверхність над царями. Недавно він послав сто одне розпорядження кельтському королеві, і той скорився їм.[510]
— Ваш рибалка, — сказав Амазан, — послав, мабуть, п'ятсот чи шістсот тисяч людей, щоб змусити виконати ці сто й одне своє бажання?
— Зовсім ні, ваша світлість. Наш святий володар не такий багатий, щоб утримувати й десять тисяч солдатів. Але він має по інших країнах від чотирьохсот до п'ятисот тисяч божих пророків. Ці пророки різних поглядів і живуть, зрозуміло, коштом народу. Вони іменем Божим провіщають, що наш володар своїми ключами може відмикати й замикати всі замки, і насамперед замки від скринь з грошима. Один нормандський священик,[511] що має за обов'язок сповідати короля, про якого я оце говорив вам, переконав його без заперечень скоритися сто й одній думці мого володаря, бо треба вам знати, що один із привілеїв Старця із семи горбів полягає в тому, що він завжди правий, чи то він має волю сказати щось, а чи написати.
— Далебі, — сказав Амазан, — це незвичайна людина; цікаво було б пообідати з ним.
— Коли б ви, ваша світлість, були королем, то й тоді ви не могли б обідати з ним за одним столом. Усе, що він може зробити для вас, це наказати поставити для вас поряд себе інший стіл, менший і нижчий за його. Але коли ви хочете мати честь говорити з ним, я попрошу в нього аудієнції для вас, за умови, що ви будете такі добрі й дасте мені buona mancia.[512]
— З великою охотою, — сказав ґанґарид.
Чоловік у фіолетовім убранні вклонився.
— Я проведу вас завтра, — сказав він, — ви тричі станете навколішки і поцілуєте ноги Старцеві із семи горбів.
Од цих слів Амазан вибухнув таким сміхом, що ледве не задушився. Він вийшов, хапаючись за боки, сміючись до сліз усю дорогу, аж поки не дійшов до своєї корчми, та й там сміявся ще довго.
Під час обіду з'явилося до нього двадцять безбородих чоловіків і двадцять скрипалів, які дали на честь його концерт. До кінця дня йому виявляли прихильність найзначніші в місті люди й робили йому пропозиції, дивніші за пропозицію поцілувати ноги Старцеві із семи горбів. Бувши надзвичайно ґречним, він думав спочатку, що вони вважають його за жінку, і дуже скромно та обережно повідомив їх, що вони помиляються. Та коли двоє чи троє у фіолетових убраннях стали надто рішуче в'язнути до нього, він повикидав їх у вікно, не гадаючи, що робить цим велику жертву заради прекрасної Формозанти. Якомога швидше покинув він це місто світових владарів, де треба старця цілувати в підошву, немовби щоки в нього на ногах, а до молодих чоловіків чіпляються з іще дивнішими пропозиціями.
X
З провінції до провінції, скрізь відкидаючи найрізноманітніші спокуси, вірний вавилонській царівні, розгніваний на єгипетського фараона, Амазан, цей зразок вірності, прибув до новітньої столиці галлів. Як і всі інші, це місто перейшло всі щаблі дикунства, неуцтва, глупоти і злиднів; його перше ім'я означало «бруд і гній». Згодом воно прибрало ймення Ізіди,[513] бо Ізідин культ дійшов до нього. Перший сенат цього міста складався з перевізників через річку. Воно довго було в рабстві у героїв-грабіжників із семи горбів, а по кількох століттях інші герої-розбишаки, прийшовши з протилежного берега Рейну, захопили його невеличку територію.[514]
Час, що змінює все, зробив із неї місто, половина якого була дуже пишна й приємна, а друга — брутальна й незграбна; це було характерною рисою і його жителів. За його мурами було близько ста тисяч осіб, що не мали іншої роботи, як грати й розважатися. Ці нероби судили про мистецтво, яке творили інші. Хоч двір був за чотири милі від них, вони не знали нічого, що робиться там, і здавалося, неначе вони живуть щонайменше за шістсот миль од двору. Єдиною важливою справою у них були легковажні, веселі, світські втіхи, і ними правили, як дітьми, що їм дають забавки, аби вони не кричали. Коли заговорити з ними про ті жахливі речі, що два століття тому руйнували їхню батьківщину, про ті страшні часи, коли одна половина нації винищувала другу в ім'я дурниць,[515] вони скажуть, що це справді було недобре, і потім почнуть сміятися та співати веселих пісень.
509
Першим римським єпископом був апостол Петро, за фахом звичайний рибалка По смерті він стає володарем ключів від раю.
510
Йдеться про буллу «Unigenitus» Папи Климента XI (1743), в якій він засуджував янсенізм Король Людовік XIV наказав парламентові прийняти її.
513
Давня назва Парижа —
514
Маються на увазі римляни, які підкорили Галлію ще в часи Юлія Цезаря, та германські племена, які завоювали Галлію у V ст.