З-поміж усіх запропонованих в українському виданні повістей особливо вирізняється своєю наївною простотою «Вавилонська царівна» (1768), в якій наявні атрибути східної казки. Це повість про світле і сильне почуття, про вірність та щирість, пошук закоханими одне одного, яка «дає Вольтерові змогу до своєрідного огляду політичного життя континенту, побаченого знову-таки очима простакуватого азіата, який зауважує там смішні нісенітниці та забавні дивакуватості».[18]
Оглядаючи окремі прозові твори Вольтера, згаданий вже нами Микола Стороженко зазначав: «До романів і оповідань Вольтера не можна прикладати тих вимог, які ставляться до сучасних романів, у них годі шукати картин суспільного життя, ані психологічної правди. Та проте, при браку артистичности оповідання Вольтера досі читаються з приємністю, дякуючи надзвичайному їх дотепові і умілости автора оповідати».[19]
Вольтер в українському літературознавстві. В українське літературознавство Вольтер прийшов ще в 40-х роках XIX століття. Із творчістю видатного французького просвітника був обізнаний Тарас Шевченко. У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» Кобзар іронічно згадував двотомне видання «Переписка Екатерины Великой с господином Вольтером» (М, 1803), яке нерозважно придбав його слуга. Трохим, поласившись на привабливу поліграфію Т. Шевченко називав Вольтера «фернейським мудрецем»[20]
Постійно в колі своїх літературних зацікавлень тримав Вольтера і Іван Франко. У 41-му сонеті «А за що ж ми терпіли муки й мерли?» з циклу «Тюремні сонети» поет виводить образ Даміяна (Дамієна), чоловіка, який поранив короля Людовіка XV і був за це жорстоко покараний. Сонет закінчувався словами:
Про неабиякий вплив Вольтерових драм «Магомет» і «Танкред» на Гете «нової доби», коли в нього встановилися тісні контакти з Шіллером, писав І Франко у «Передмові» до перекладу поеми Гете «Геракл і Доротея» (1913).
Іван Франко у своїх статтях торкався і різних документальних подробиць із життя Вольтера, використовуючи їх для ілюстрування тієї чи іншої своєї думки. Так, зокрема, у статті «Іван Сергійович Тургенєв» (1883), говорячи про двоїстість росіян у їхніх звичках, Іван Франко писав: «…(ту дивну двоїстість) можемо прослідкувати від часів Катерини, що то переписувалась з Вольтером і енциклопедистами о всіх найновіших течіях західноєвропейського лібералізму, а рівночасно писала грамоти, роздаровуючи тисячі вольних козаків і величезні простори української землі своїм підхлібникам та любовникам, або слала на тортури тих немногих вольнодумних людей, які посміли зародитись у її окруженні (писателя Радіщева). Мов чорна нитка, тягнеться те внутрішнє роздвоєння в характерах російських інтелігентних людей аж до нинішніх днів».[21] Постать французького просвітника, його філософські погляди та літературна діяльність були доброю нагодою Франкові для висвітлення певних тенденцій у розвитку тієї чи іншої літератури чи навіть дослідження порівняльних явищ у різних національних літературах. Судження, які Франко висловлює про Вольтера, свідчать про добру обізнаність українського письменника із творчістю французького письменника. Цікаво тут нагадати ремінісценцію Франка зі статті «Нове видання Шекспіра» (1894), нагадування про відому думку Вольтера стосовно Шекспіра: «…це геній могутній, але дикий, варварський, до якого майже не можна застосувати естетичних критеріїв» (Т. 29, С. 171); або ще дві репліки: «Тут 1818 р. написаний був «Мазепа» почасти на підставі Вольтерової «Історії Карла XII» (Т. 29, С. 289) [стаття «Лорд Байрон», 1894 р.]; «Дивне враження роблять ті вірші. Вони поперед усього для читача трудні, а деякі поеми, особливо давні, належать до того роду літератури, котрий не любив Вольтер, до скучного» (Т. 31, С. 403) [стаття «Сучасні польські поети», 1899 p.].
Маємо ще декілька епізодичних Франкових згадок стосовно Вольтера: про його французький переклад апокрифів, виконаний під псевдонімом «абат Біжі», що з'явився в Лондоні 1779 року (Вольтер здійснив цей переклад у 1769 році); про Гетеві переклади з Вольтера, що «дають змогу глибоко заглянути в особливості стилю німецьких і французьких літераторів»; та інші репліки, які висвітлюють ті чи інші суспільно-політичні питання, в яких опосередковано згаданий Вольтер.
18
19