Выбрать главу

Усі судді були в захваті від глибини й точності Задіґових суджень, новина дійшла до короля й королеви. У передпокоях, у спальнях і в кабінетах[61] говорили тільки про Задіґа; і хоч багато магів висловлювали думку, що його треба спалити, як чаклуна, цар звелів, щоб йому повернули штраф у чотириста унцій золота, до якого його було присуджено. Секретар, судові пристави, прокурори з великою пишнотою прийшли до Задіґа й принесли його чотириста унцій; з них вони вирахували тільки триста дев'яносто вісім на судові видатки, а їхні лакеї попросили нагороди.

Задіґ побачив, як небезпечно інколи бути надто вченим, і свято пообіцяв собі, як буде нагода, не говорити про те, що побачить.

Ця нагода трапилася незабаром. Утік один державний злочинець; Задіґ бачив, як той проходив попід вікнами, але на допиті не сказав про це. Однак хтось довів, що він дивився в цю мить у вікно. За цей злочин йому присудили сплатити п'ятсот унцій золота, і, за вивилонським звичаєм, він подякував суддям за їх всепробачливість.

— Великий Боже! — говорив він сам до себе, — яке лихо, коли хто прогулюється в лісі, яким проходять сука королеви й кінь короля! Як небезпечно стояти біля вікна! І як важко бути щасливим у цьому житті!

Розділ четвертий

Заздрісник

Задіґ хотів у філософії й приятелюванні знайти розраду від нещасть, які послала йому доля. В одному вавилонському передмісті в нього був зі смаком опоряджений будинок, де він збирав усі мистецькі речі й розваги, гідні порядної людини. Вранці його книгозбірня була відкрита для всіх учених, увечері стіл — для всякого доброго товариства. Та невдовзі він дізнався, до чого небезпечні вчені: зчинилася велика суперечка з приводу одного Зороастрового закону, який забороняв їсти грифонів.[62] «Як можна забороняти грифонів, — говорили одні, — коли цієї тварини не існує?» — «Треба, щоб вони існували, — говорили інші, — раз Зороастр не хоче, щоб їх їли!»

Задіґ хотів помирити їх, сказавши:

— Коли є грифони, не їжмо їх; коли їх не існує, то ще менше можемо ми їх їсти, — і таким чином ми цілком скоримося Зороастрові.

Один учений, який написав тринадцять томів про властивості грифонів і був найбільший з усіх теургів,[63] похопився піти й обвинуватити Задіґа перед одним архімагом, на ймення Ієбор,[64] найдурнішим із халдеїв, отже, й найфанатичнішим. Цей учений хотів посадити Задіґа на палю для більшої слави сонця і тут же задоволено виголосив напам'ять требник Зороастра. Друг Кадор (один друг вартий більше, ніж сотня панотців) пішов до старого Ієбора і сказав йому:

— Нехай живе сонце й грифони. Стережіться карати Задіґа: це святий, у нього на пташарні є грифони, і він не їсть їх. А його звинуватив єретик, що насмілюється твердити, ніби в кролів роздільні лапи[65] й вони не є нечисті.

— Гаразд, — сказав Ієбор, трясучи своєю лисою головою, — треба посадити на палю Задіґа за те, що нечестиво думав про грифонів, і другого за те, що нечестиво говорив про кролів.

Кадор залагодив справу за допомогою однієї фрейліни, якій він зробив дитину і яка мала великий вплив у колегії магів. Нікого не посадили на палю; з приводу цього багато докторів бурчали й віщували занепад Вавилону.

вернуться

61

У передпокоях, у спальнях і в кабінетах — тобто у палацових передпокоях, у королівських салонах і на засіданнях міністрів.

вернуться

62

Грифони — химерні істоти з тілом лева і з орлиною головою та крилами.

вернуться

63

Теург — теолог, богослов.

вернуться

64

Ієбор (Yebor) — анаграма-натяк на єпископа Морепу Жана Франсуа Буайє (Boyer, 1675–1755), ученого богослова і Вольтерового ворога.

вернуться

65

Натяк на «П'ятикнижжя», яке забороняє їсти м'ясо кроликів («Второзаконня», XIV, 7)