— Ні, — сказав Сеток, — зірки надто блискучі, щоб я не обожнював їх.
Коли настав вечір, Задіґ засвітив багато факелів під повіткою, де мали вони вечеряти з Сетоком; щойно його патрон увійшов, він упав навколішки перед цими восковими свічками й почав говорити їм:
— Вічні й блискучі світила, ласкаві будьте завжди до мене!
Виголосивши ці слова, він, не глянувши на Сетока, сів до столу.
— Що це ви робите? — спитав Сеток.
— Те, що й ви, — відповів Задіґ, — я обожнюю ці свічки й не звертаю уваги на їхнього і мого господаря.
Сеток зрозумів глибокий зміст цієї повчальної байки. Мудрість раба запала йому глибоко в душу; він уже не розкидав свої похвали створінням, а почав обожнювати їх творця.
За тих часів був в Аравії жахливий звичай, що спершу був прийнятий у скіфів, але потім під впливом браманів,[89] утвердившися в Індії, загрожував захопити ввесь Схід. Коли помирав одружений чоловік і коли його улюблена дружина хотіла стати святою, вона привселюдно спалювала себе разом з чоловіковим тілом. Це було врочисте свято, що звалося «вогнище вдовування». Плем'я, в якому було спалено найбільше вдів, уважали за найшанованіше. Помер один араб з Сетокового племені; його вдова на ймення Альмона, дуже побожна, оголосила день і час, коли вона кинеться у вогонь під звуки сурм і тамбуринів. Задіґ знову доводив Сетокові, наскільки цей жахливий звичай противиться добру людського роду; адже повсякчас спалюють молодих удів, які могли б дати дітей державі, чи, принаймні, виховати своїх; і змусив того погодитися, що треба було б, коли можна, скасувати такий жорстокий звичай. Сеток відповів:
— Уже понад тисячу років жінки мають право палити себе. Хто з нас насмілиться змінити закон, освячений часом? Хіба є щось поважніше за старовинні помилки?
— Розум далеко давніший, — відповів Задіґ, — поговоріть зі старшинами племені, а я піду до вдови.
Прийшовши до неї і похваливши її вроду, він сказав, як шкода буде віддати вогню таку красу, однак відзначив її вірність і відвагу.
— То ви так надмірно кохаєте чоловіка? — спитав він її.
— Я? Аж ніяк, — відповіла арабська жінка, — це був брутальний, ревнивий, важкий чоловік, але я твердо постановила кинутися в його вогнище.
— Очевидно, — сказав Задіґ, — є якась дуже тонка насолода в тому, щоб спалити себе живою.
— Ах, природа наша тремтить від цього, — сказала дама, — але треба перемогти це. Я побожна, а коли я не спалюся, втрачу свою репутацію й усі на світі зневажатимуть мене.
Коли вона зізналася, що палить себе заради інших і заради чвані, Задіґ довго розмовляв з нею, намагаючись навіяти їй хоч трохи любові до життя, і йому пощастило врешті навіть навіяти їй трохи прихильності до того, хто це говорив.
— Що зробили б ви, — сказав він їй, — коли б могли відкинути пиху, яка штовхає вас на самоспалення?
— Що ж! — сказала жінка. — Я думаю, що просила б вас одружитися зі мною.
Задіґ надто сповнений був думок про Астарту, щоб не ухилитись від такої пропозиції; але тієї ж хвилини він пішов до старшин племені, розказав їм, що сталося, і порадив видати закон, який дозволяв би вдові палити себе тільки по тому, як вона цілу годину перебуде наодинці з яким-небудь молодиком. Відтоді жодна дама в Аравії не спалила себе. І тільки Задіґові завдячують люди тим, що в один день було знищено жахливий звичай, який тримався стільки століть! Отже, Задіґ став, таким чином, благодійником для Аравії.
Розділ дванадцятий
Вечеря
Сеток, не бажаючи розлучатися з мужчиною, що був утіленням мудрості, узяв його на велику вечерю в Бассорі,[90] де мали бути найбільші торговці заселеної землі. Задіґові було за велику розвагу побачити зібраних в одному місці негоціантів з різних країн: йому здавалося, що світ — це велика родина, яка скидається на Бассору. Другого дня він опинився за столом укупі з єгиптянином, гангським індусом, мешканцем Катаю,[91] греком, кельтом і багатьма іншими чужинцями, що, частенько мандруючи поблизу Арабської затоки, знали арабську мову настільки, що могли порозумітися. Єгиптянин був дуже розгніваний.
— Що за мерзотний край оця Бассора! — сказав він. — Мені відмовили тут дати тисячу золотих унцій під найкращий у світі заклад.
— Як то? — здивувався Сеток. — Під який же заклад одмовилися дати вам цю суму?
— Під заклад тіла моєї тітки, — відповів єгиптянин. — Це була найкраща жінка на весь Єгипет; вона померла в дорозі; я зробив з неї одну з найкращих мумій, і в своїй країні я мав би все, що хотів, віддаючи її під заклад. Дуже дивно, що тут мені не хочуть дати якихось тисячі унцій під таку солідну пропозицію.
90
Стародавнє місто Бассора в Аравії, сучасне місто Басра, знаходиться там, де Тигр впадає в Перську затоку.