— Покиньте зброю, або я вас уб'ю!
Ітобад, усе дивуючись, що це за неприємності трапляються з такою людиною, як він, дав волю Задіґові, який спокійно зняв з нього свій пишний шолом, свою прекрасну кірасу, свої добрі нарукавники, свої блискучі настегники, одягся в них і в цьому строї побіг і впав навколішки перед Астартою. Кадор легко довів, що зброя належить Задіґові. Його однодушно визнали царем і передовсім за згодою Астарти, яка по стількох перешкодах смакувала радість бачити, що її коханець, на думку всіх, гідний бути її чоловіком. Ітобад звелів у себе вдома звати себе найяснішим паном.[123] Задіґ був царем і був щасливий; він тримав у голові те, що сказав йому пустельник, він пам'ятав навіть те, що з піщинки стане діамант. Він і цариця молилися провидінню. Задіґ подарував прекрасній примхливиці Міссуф свободу; він послав по розбійника Арбогада, якому дав почесну посаду в своєму війську, пообіцявши піднести його до найвищого рангу, коли той триматиметься як справжній воїн, і повісити, коли він стане розбійником.
Сетока з прекрасною Альмоною викликали з глибини Аравії, щоб він став на чолі вавилонської торгівлі. Кадора призначено й шановано згідно з його заслугами: він був другом царя, а отже, цар був єдиний на землі монарх, що мав друга. Малого німого теж не забули; рибалці дали чудесний будинок, Орканові присудили заплатити йому велику суму й повернути дружину, але, ставши мудрим, рибалка взяв тільки гроші.
Ні прекрасна Семира не могла заспокоїтися, що думала, ніби Задіґ стане однооким, ні Азора не покидала плакати, що хотіла колись відрізати йому носа: він заспокоїв їхній сум подарунками. Заздрісник помер від гніву й сорому. Імперія процвітала в спокої, славі й добробуті. То був найкращий вік на землі; нею правили справедливість і любов; всі благословляли Задіґа, а Задіґ благословляв небо.[124]
МІКРОМЕГАС[125]
Розділ перший
Подорож жителя планетної системи зірки Сіріус на планету Сатурн
На одній з планет, що обертаються довкола зірки, званої Сіріус, жив вельми розумний юнак, з яким я мав честь познайомитися під час його останньої мандрівки на наш маленький мурашник; звали того юнака Мікромегас[126] — ім'ям, яке дуже личить усім великим. На зріст він був вісім льє: під вісьмома льє я розумію двадцять чотири тисячі геометричних кроків[127] по п'ять футів[128] у кожному.
Котрі-небудь алгебраїсти, люди завжди корисні для суспільства, відразу ж візьмуться за перо та й вирахують, що оскільки добродій Мікромегас, житель зоряної системи Сіріус, має від голови до п'ят двадцять чотири тисячі кроків, тобто сто двадцять тисяч ступнів, а ми, земляни, маємо лише п'ять футів; і окружність нашої планети дорівнює дев'яти тисячам льє, отож вони, кажу, вирахують, що планета, яка породила Мікромегаса, в двадцять один мільйон шістсот тисяч разів більша по колу від нашої маленької Землі. Для природи — це звичайнісіньке явище. Коли порівняти держави яких-небудь німецьких або італійських князьків, які можна об'їхати за півгодини, з імперіями Туреччини або Китаю, то це буде тільки слабким прообразом того дивовижного різноманіття, що існує в природі.
Оскільки його ясновельможність був такого зросту, як я сказав, наші скульптори і художники, безперечно, погодяться на тому, що він міг мати талію в п'ятдесят тисяч футів — це якраз майже ідеальна пропорція.
Мікромегас — один з найосвіченіших умів сучасності; він багато чого знає і сам відкрив деякі істини. Ще навчаючись у єзуїтському колежі своєї планети, як цього вимагав їхній звичай, він у віці лише двохсот п'ятдесяти років завдяки гостроті свого розуму довів понад п'ятдесят теорем Евкліда.[129] Тобто на вісімнадцять більше, ніж Блез Паскаль,[130] який, довівши, коли грався (так свідчить його сестра),[131] тридцять дві теореми, став опісля досить пересічним геометром і дуже поганим метафізиком. У віці чотириста п'ятдесяти років, коли Мікромегас вступив у пору юнацтва, він дослідив анатомію безлічі комашок, які не мають і ста футів у діаметрі і яких не видно під звичайним мікроскопом; написав про це дуже цікаву книгу, яка, проте, завдала йому чимало клопоту. Муфтій[132] його країни, чоловік доскіпливий і тупий, подав на автора в суд, заявивши, що в книзі є підозрілі, неподобні, зухвалі, єретичні й заражені єрессю думки, — йшлося про те, чи тотожна субстанційна форма бліх та слимаків Сіріуса. Мікромегас захищався дотепно і привернув на свій бік жіноцтво. Процес тривав двісті двадцять років, і зрештою муфтій домігся, що законники книжку заборонили, хоча й не читали її, а авторові було на вісімсот років заборонено з'являтися при дворі.
123
У французькому тексті «Monseigneur», звертання до принців королівської крові і вищих церковних сановників
124
Тут кінчається манускрипт, де була історія про Задіґа. Після дванадцятого розділу й перед тим, як Задіґ приїхав до Сирії, були ще два розділи. Відомо, що він зазнав багато інших пригод, як правдиво записано; отже, прохання до панів перекладачів із східних мов — зібрати їх, коли вони до них потраплять.
125
Перше видання повісті з'явилося 1752 р у Лондоні, хоча її задум виник у Вольтера, очевидно, ще 1739 р. В одному з листів, датованих 1751 р., автор назвав повість, яку готував до друку, «давнім жартом». Саме 1739 р. філософ-письменник надіслав Фрідріху II «Реляцію про мандрівку пана барона де Ґанґана», яка і є першим начерком «Мікромегаса».
Після 1752 р Вольтер вносив лише незначні правки у текст «Мікромегаса». У цьому виданні український переклад повісті подано за
126
Ім'я утворене від грецьких слів «micros» (малий) і «megas» (великий). Мікромегас — одночасно і маленький, і великий, він символ відносності будь-якої величини.
129
130
131
132