КАНДІД, АБО ОПТИМІЗМ[170]
Розділ перший
Як виховали Кандіда в прекрасному замку і як його звідти вигнали
Жив у Вестфалії, в замку барона Тундер-тен-Тронка, юнак, якого природа обдарувала найлагіднішою вдачею. Вся душа світилася в нього на обличчі. Він досить тверезо дивився на світ і мав простий розум; тому-то, гадаю, і звали його Кандідом.[171] Старі замкові слуги мали підозру, що він син сестри барона та одного доброго й чесного шляхтича-сусіди, за якого ця панна ніяк не хотіла віддатися, бо він міг довести лише сімдесят одно шляхетне покоління, а решта його генеалогічного дерева загинула від руїнницької сили часу.
Барон був одним з наймогутніших володарів у Вестфалії, — в його замку були двері й вікна. Велика зала була навіть оздоблена шпалерами. Всі собаки його чорного двору в разі потреби ставали його мисливською зграєю; його конюхи були й псарями; сільський панотець був його двірським капеланом. Усі вони звали його монсеньйором і сміялися, коли він розповідав небилиці.
Баронеса важила майже 350 фунтів і через те зажила великої пошани. Вона дбала про честь дому з гідністю, яка ще більше надавала їй ваги. Її донька Кунігунда, сімнадцяти років, була рожева, свіжа, огрядна і спокуслива. Син барона здавався цілком гідним свого батька. Вихователь Панглос[172] був оракулом дому, і малий Кандід слухав його лекції з повним довір'ям, властивим вікові і вдачі. Панглос викладав метафізико-теолого-космолого-нігологію.[173] Він прегарно доводив, що немає чину без причини[174] і що в цьому найкращому з можливих світів замок вельможного барона є найкращий із замків, а вельможна пані — найкраща з усіх можливих баронес.
— Доведено, — говорив він, — що речі не можуть бути інакшими;[175] а як усе на світі створено для мети, то неодмінно для найкращої. От, уважайте, носи створено для окулярів;[176] і тому ми носимо окуляри. Ноги, очевидячки, призначено для того, щоб їх обувати, і от ми носимо черевики. Каміння існує, щоб його тесати і будувати замки, і от наш ясновельможний пан має найкращий замок; найбільший барон провінції повинен мати і найкращу господу. Свині, нарешті, існують для того, щоб їх їсти, і ми справді їмо свинину цілий рік. Отже, той, хто каже, що все на світі добре, говорить дурниці; треба казати, що все є найкраще.
Кандід уважно слухав і безоглядно вірив; він-бо й справді вважав панну Кунігунду на диво прекрасною, хоч ніколи не мав сміливості сказати їй про те. Він гадав, що після щастя народитися бароном Тундер-тен-Тронком другий ступінь щастя — бути панною Кунігундою, третій — бачити її щодня, а четвертий — слухати вчителя Панглоса, найбільшого філософа провінції, а значить, і всього світу.
Одного разу Кунігунда, гуляючи біля замку в невеличкому гаю, що звався парком, побачила в кущах доктора Панглоса, який давав урок експериментальної фізики покоївці її матері, маленькій брюнетці, дуже гарненькій і дуже слухняній. Панна Кунігунда мала великий нахил до науки; затамувавши подих, спостерігала вона раз у раз поновлювані дослідні спроби, що їх свідком стала; вона виразно побачила достатню підставу доктора, наслідки й причини і відійшла схвильована, замислена, сповнена жадобою знання, гадаючи, що могла б стати достатньою підставою молодому Кандідові, а він би міг бути тим самим для неї.
170
Перше видання повісті «Кандід» з'явилося у Женеві в лютому 1759 р. як переклад з німецької доктора Ральфа Вольтер спочатку заперечував своє авторство, оскільки повість дістала гострий осуд женевської влади було прийняте рішення про спалення книжки рукою ката.
Відрікаючись од повісті, Вольтер підшукував для неї підставних авторів — активного літератора першої половини XVIII ст.
Шевальє де Муї, певного пана Дешаля, людину ерудовану, схильну до дотепів, і, врешті, особу повністю вигадану, якогось Демада. Своє авторство Вольтер приховував і в листах 1759 р. до братів Крамерів, які видали повість, і до свого приятеля пастора Якова Берна.
Та вже незадовго Вольтер визнав своє авторство, повість дістає низку наслідувань, переробок і продовжень. Імена персонажів стають загальними, а окремі вислови — крилатими.
1761 р. Вольтер зробив деякі незначні зміни в тексті «Кандіда», готуючи повість для нового видання.
172
173
Жартівливий перелік елементів далекої від реального життя схоластичної науки, що нею захоплюється Панглос.
175
Пародія на апріорний спосіб доказів, характерний для філософського методу Вольфа, послідовника Лейбніца.