— Звичайно, — говорив він, — люди почасти зіпсували природу, бо вони не родяться вовками, але вовками стають. Бог не дав їм ні двадцятичотирьохфунтових гармат,[186] ні багнетів, а вони собі поробили й багнети, й гармати, щоб нищити одне одного. Я міг би поставити на рахунок ще й банкрутів та суд, що відбирає добро в банкрутів і тим ще більше руйнує кредиторів.[187]
— Усе це неминуче, — відповів одноокий доктор, — поодинокі нещастя творять загальне щастя, і тому що більше поодиноких нещасть, то краще все в цілому.
Поки він так міркував, потемніло в повітрі, з усіх чотирьох кінців світу знялися вітри і страшенна буря захопила корабель поблизу лісабонського порту.
Розділ п'ятий
Буря, аварія корабля, землетрус і що сталося з доктором Панглосом, Кандідом та анабаптистом Жаком
Половина пасажирів, знеможена, задихаючись у тій невимовній нудьзі, що нагонить хитання корабля на нерви і на весь настрій людей, киданих у різні боки, не мала навіть сили боятися небезпеки. Друга половина кричала і молилась; вітрила було пошматовано, щогли поламано, корабель пробито. Працювали, хто міг, але ніхто не слухався, ніхто не наказував. Анабаптист теж трохи допомагав керувати; він був на палубі; якийсь несамовитий матрос сильно ударив його і повалив на поміст, але сам від того втратив рівновагу і полетів за корабель сторч головою. Там він і повис, зачепившись за уламок щогли. Добрий Жак побіг йому на допомогу, пособив йому вилізти, але із зусилля сам шубовснув у воду на очах у матроса, що покинув його на загин і навіть не глянув на нього. Кандід наблизився і побачив свого благодійника, що на хвилину виринув і зник навіки. Він хотів кинутись за ним у море, але філософ Панглос зупинив його, довівши, що лісабонський рейд на те і створений, щоб саме тут потонув анабаптист. Поки він це доводив a priori,[188] корабель залило, і всі загинули, крім Панглоса, Кандіда та брутального матроса, що втопив доброчинного анабаптиста; негідник щасливо доплив до берега, куди і Панглоса з Кандідом донесло на дошці.
Коли вони трохи очутились, то пішли до Лісабона; у них лишилось небагато грошей, з якими вони сподівались, урятувавшись від бурі, не загинути з голоду.
Ледве вони ступили на міський ґрунт, оплакуючи смерть свого благодійника, як земля під ними затремтіла,[189] море з клекотом піднялося в порту, розбиваючи кораблі, що стояли там на якорі. Вихрі полум'я й попелу вкрили вулиці та майдани; будинки валились, дахи зривало, мури розпадались; тридцять тисяч людності, без різниці віку і статі, загинуло під руїнами. Матрос говорив лаючись та посвистуючи:
— Буде чим поласувати!
— Цікаво, яка достатня причина цього явища? — запитував Панглос.
— Та це кінець світу! — кричав Кандід.
Не гаючи часу, матрос побіг поміж руїни, почав шукати там гроші, наражаючись на смерть; знайшов, набрав, упився і, проспавшись, купив прихильність першої веселої дівчини, яку зустрів на звалищах домів, серед поранених і мертвих. Тут Панглос шарпонув його за рукав:
— Друже мій, — казав він йому, — так негаразд. Ви не зважаєте на всесвітній розум і зле витрачаєте свій час.
— Сто чортів, — відповів той, — я матрос і народився в Батавії,[190] я чотири рази топтав розп'яття в чотирьох японських селах;[191] знайшов кому торочити про всесвітній розум!
Кілька уламків каменю поранили Кандіда; він упав серед вулиці, і його засипали уламки. Він сказав Панглосові:
— Ох, дайте мені трохи вина та оливи, я помираю.
— Цей землетрус не новина, — відповів Панглос, — американське місто Ліма теж зазнало такого страшного коливання торік; однакові причини — однакові наслідки; від Ліми до Лісабона, певна річ, тягнеться під землею якась сірчана покладь.
— Дуже можливо, — сказав Кандід, — але, ради бога, — трохи оливи і вина.
— Що то значить: можливо? — відповів філософ. — Я стверджую, що це доведено.
Кандід знепритомнів, і Панглос приніс йому трохи води із сусіднього фонтана.
Другого дня, блукаючи серед руїн, вони знайшли якихось харчів і трохи зміцнили свої сили. Потім вони працювали, як і інші, допомагаючи людям, що врятувались від смерті. Кілька громадян, що вони їм помогли, почастували їх обідом, який тільки можна було спорядити серед такого безладдя; але треба сказати, що обід був сумний і всі поливали свій хліб слізьми; Панглос розважав їх, запевняючи, що інакше не могло бути; бо, казав він, усе це є щонайкраще; бо коли є вулкан у Лісабоні, то він і не може бути десь-інде; бо неможливо, щоб речей не було там, де вони є; бо все — добре.
187
Очевидно, натяк на банкрутство Самуїла Бернара, внаслідок якого Вольтер втратив 8 тисяч ліврів
189
Землетрус в Лісабоні 1 листопада 1755 р спричинив велике руйнування міста і загибель 30 тисяч його мешканців
191
У XVIII ст. Японія підтримувала торговельні стосунки лише з однією європейською країною — Голландією. Японці, які поверталися на батьківщину після відвідин голландських портів в Індонезії, були змушені привселюдно топтати розп'яття як свідчення того, що їх не навернули у християнство. (Християнство в Японії було заборонене 1587 р.) Вольтер переніс цей обряд на голландського матроса, який побував у Японії.