Кандід

— Велич дуже небезпечна, як свідчать усі філософи, — сказав Панглос. — Еглона, царя моавітського, вбив Аод;[314] Авессалом повис на власному волоссі й був пробитий трьома списами; царя Надава, сина Ієровоама, убив Вооз; царя Елу — Замврій, Охозію — Ієй, Гофолію — Іоас; царі Іоахім, Ієхонія та Седекія пішли в неволю. Ви знаєте, як загинули Крез,[315] Астіаг,[316] Дарій,[317] Діонісій Сіракузький,[318] Пірр,[319] Персей,[320] Ганнібал,[321] Югурта,[322] Аріовіст,[323] Цезар,[324] Помпей,[325] Нерон,[326] Оттон,[327] Віттелій,[328] Доміціан,[329] Річард II англійський,[330] Едуард II,[331] Генріх VI,[332] Річард III,[333] Марія Стюарт,[334] Карл І,[335] три Генріхи французькі,[336] імператор Генріх IV?[337] Ви знаєте…

— Я знаю ще, — сказав Кандід, — що нам треба працювати в нашім саду.

— Маєте рацію, — сказав Панглос, — бо коли людина оселилася в саду Едемі, то це було ut operaretur eum,[338] щоб вона в ньому працювала, а це показує, що людина родиться не для спочинку.

— Працюймо не міркуючи, — сказав Мартен, — це єдиний спосіб зробити життя хоч трохи стерпним.

Уся невеличка громада пройнялась цим добрим наміром; кожен почав виявляти свої здібності. Маленька земля давала багато; Кунігунда була справді дуже погана, але вона навчилася прегарно пекти пиріжки; Пакета вишивала; стара клопоталась білизною. Ніхто, навіть брат Жірофле, не сидів без роботи, — він став добрим теслею і навіть чесною людиною. І Панглос не раз говорив Кандідові:

— Всі події нерозривно пов'язані в цьому найкращому із можливих світів. Бо, зрештою, коли б вас не вигнали здоровими стусанами ногою в зад за ваше кохання до Кунігунди; коли б ви не попали до рук інквізиції; коли б ви не виходили пішки всю Америку; коли б ви не прокололи шпагою барона; коли б ви не втратили всіх своїх баранів зі славної країни Ельдорадо, — ви б не їли тут ні цукатів, ні фісташок.

— Так, це прекрасно сказано, — відповів Кандід, — але нам треба працювати в нашім саду.

ПРОСТАК Правдива історія, [339] добута з манускрипту панотця Кеснеля [340]

Розділ перший Як пріор монастиря Святої Гори і панна, сестра його, зустріли гуронця

Якось святий Дунстан,[341] ірландець за національністю і святий за характером праці, виїхав з Ірландії на невеличкій горі до берегів Франції і доїхав таким чином аж до бухти Сен-Мало.[342] Зійшовши на берег, він поблагословив свою гору, а вона зробила йому глибокий реверанс і тією ж дорогою повернулася до Ірландії.

Дунстан заснував на тому місці невеличкий пріорат і назвав його монастирем Гори; так він зветься й досі, як кожен про це знає.

Року 1689-го, ввечері 15 червня, абат де Керкабон, пріор монастиря Святої Гори, проходжувався берегом моря з панною Керкабон, своєю сестрою, щоб побути на свіжому повітрі. Пріор, уже доволі пристаркуватий, був добрий панотець, його любили сусіди, як раніше любили сусідки. Найбільше зажив він пошани за те, що був єдиною духовною особою, яку не треба було нести до ліжка після вечері з братією. Він досить ґрунтовно знав теологію і коли втомлювався від читання святого Авґустина,[343] то розважав себе книгою Рабле:[344] отже, всі говорили про нього добре.

М-ль де Керкабон, ніколи не бувши одружена, хоч мала до того велике бажання, на сорок п'ятому році зберігала ще свою свіжість, вдачу мала добру й чутливу; вона любила розважатись і була побожна.

Пріор мовив до сестри, дивлячись на море:

— Леле! Це тут наш бідолашний брат з любою нашою невісткою сів 1669 року на фрегат «Ластівка», щоб їхати на службу до Канади: коли його не вбили, ми можемо сподіватися ще побачити його.

— Чи думаєте ви, — сказала м-ль де Керкабон, — що нашу невістку з'їли ірокези, як то говорили нам? Та певне, що коли б її не з'їли, вона повернулася б сюди. Я плакатиму за нею все своє життя; це була чарівна жінка, а наш брат, дуже розумний, напевне досяг би чималих успіхів у житті.

314

Еглона, царя моавітського, вбив Аод — Панглос перераховує імена біблійних царів

315

Крез — лідійський цар (560–546 до Р. X.), зазнав поразки в боротьбі з перським царем Кіром. Як розповідає Геродот, Креза спалили на вогнищі.

316

Астіаг — останній мідійський цар, якого подолав перський цар Кір, завоювавши Мідію 550 р до Р. X.

317

Дарій III — останній давньоперський цар (336–330 до Р X), загинув від руки сатрапа

318

Діонісій Сиракузький (431–367 до Р X.) — тиран Сиракуз, помер під час святкових веселощів.

319

Пірр (319–272 до Р. X.) — цар Епіру, воював з Римом, зазнав поразки, пішов у вигнання, згодом вів війни у Греції, де його і вбили.

320

Персей — цар Македонії, 179 р до Р. X. розпочав війну з Римом, зазнав поразки, потрапив у полон і помер у в'язниці.

321

Ганнібал (247–183 до Р. X.) — карфагенський полководець, який воював проти Риму 202 р. зазнав поразки, згодом утік до Сири, потім до Віфіни, де заподіяв собі смерть.

322

Югурта (II ст. до Р. X.) — цар Нумідії Провадив війни з Римом (105–101 до Р. X.), які закінчилися перемогою римського полководця Марія. Потрапив у полон і був страчений римлянами.

323

Аріовіст (І ст. до Р. X.) — вождь германського племені свевов. Здобувши бл. 61 р. до Р. X. перемогу над галльським племенем едуїв, зробив спробу закріпитися в Галлії. Бл. 58 р. до Р. X. армію Аріовіста розгромили легіони Цезаря. Сам він, утікаючи, загинув.

324

Цезар Гай Юлій (100 — 44 до Р. X.) — державний і політичний діяч Стародавнього Риму, полководець, письменник. Убитий внаслідок змови, очоленої Кассієм і Брутом, які прагнули відновити в Римі республіку.

325

Помпей Гней (106 — 48 до Р. X.) — римський полководець і політичний діяч. Воював проти Цезаря, зазнав поразки. Утік до Єгипту, де його вбили тамтешні правителі, сподіваючись таким чином заслужити подяку Цезаря.

326

Нерон Клавдій Цезар (37–68) — римський імператор з 54 р. з династії Юліїв-Клавдіїв. Відзначався неймовірною підступністю і жорстокістю. Покінчив життя самогубством.

327

Оттон — римський імператор (правив у 69 р.). Вчинив самогубство.

328

Вітеллій — римський імператор (правив у 69 р.). Загинув від рук повсталого народу.

329

Доміціан — римський імператор, який правив з 89 до 96 р. н. є. Загинув від руки свого домоправителя.

330

Річард II Англійський (1377–1400) — англійський король, скинутий з престолу його братом Генріхом (король Генріх IV). Парламент засудив його на вічне вигнання. Вбитий після невдалого повстання його прихильників.

331

Едуард II — король Англії (1307–1327). Внаслідок змови, яку очолила його дружина Ізабелла, був позбавлений трону, ув'язнений у замку Берклі й там убитий.

332

Генріх VI (1421–1471) — англійський король, став жертвою прихильників династії Йорків.

333

Річард III — англійський король (1483–1485), загинув у битві з Генріхом Тюдором, іншим претендентом на англійський трон.

334

Марія Стюарт (1542–1587) — шотландська королева, як правнучка англійського короля Генріха VII претендувала на англійський трон. Королева Англії. Єлизавета ув'язнила її, а згодом стратила, звинувативши в католицьких змовах.

335

Карл І (1600–1649) — король Англії з 1625 р з династії Стюартів. Був усунений від влади під час Англійської буржуазної революції XVII ст. і страчений.

336

Три французькі королі — Генріх II (1547–1559), Генріх III (1574–1589), Генріх IV (1589–1610)

337

Імператор Генріх IV(1050–1106) — німецький король з 1056 р., імператор Священної Римської імперії з 1084 р. Прагнув зміцнити владу імператора. Зазнав поразки в боротьбі проти Папи Григорія VII. В кінці життя відлучений Папою від церкви, його тіло залишалося непохованим упродовж п'яти років.

338

Ut operaretur еит (лат.) — щоб і він працював — Цитата з Біблії (Буття, II, 15)

339

Перше видання повісті побачило світ 1767 р. у Женеві, хоча місцем видання був Утрехт. Як і деякі інші свої повісті, Вольтер повість «Простак» своїм іменем не підписав, вказавши прізвище письменника-плебея, колишнього ченця Анрі Дюлорана (1718–1783), автора антиклерикальних поем, романів та нарисів, зокрема роману «Кумусь Матьє, або Зрадливості людського розуму» (1766). Під іменем Дюлорана повість того ж року перевидали в Парижі з назвою «Гурон, або Простак», і вона мала великий успіх 1767 р. Тоді ж офіційну заборону на повість наклала церковна цензура.

340

ПанотецьКеснель — отець Кеснель Паск'є (1634–1719), французький богослов, один з найвидатніших теоретиків янсенізму

341

Святий Дунстан (925–988) — архієпископ Кентерберійський, зарахований до сану святих.

342

Сен-Мало — французький порт на узбережжі Бретані

343

СвятийАвґустин (354–430) — християнський теолог і церковний діяч, родоначальник християнської філософи, історії, видатний представник західної патристики

344

Рабле — Франсуа Рабле (1495–1553) — французький письменник зрілого Відродження, ідеолог так званої «гуманістичної інтелігенції», яка опиралася на ідею абсолютної «освітньої» монархії 1532 р. з'являється його відомий роман «Гаргантюа», продовженням якого був «Пантагрюель». У цих романах стріли своєї сатири Рабле скеровує проти схоластичного виховання, правничої системи, надуживання в судах тощо. Політичний ідеал Рабле — «мудрий освічений гуманіст» — король Пантагрюель.