УДК 821.161.2–32
ББК 84.4 УКР 6
К 69
Корсак Іван. Капелан армії УНР : роман / І. Ф. Корсак.
– К. : Ярославів Вал, 2009. – 176 с.
Український письменник з Волині у своєму новому романі
вкотре використовує вже знаний з попередніх його книжок літературний
прийом – «воскресіння» забутих і маловідомих
імен, що належать вітчизняній історії, культурі та релігійному
руху.
Цього разу об’єктом його художнього дослідження став
Павло Пащевський – священик, капелан Першого українського
запасного полку (згодом – Сердюцького полку імені Петра Дорошенка).
Окрім того, у життєвому та професійному активі
отця Павла праця в Департаменті віросповідань Міністерства
внутрішніх справ УНР, участь у створенні Кирило-Мефодіївського
братства, Першому Зимовому поході, підготовці
до Всеукраїнського Церковного Собору.
Інтернування, табори, церковна, педагогічна і громадська
діяльність під польською займанщиною, а з 1939 року – сперш
під радянською окупацією, потім під німецькою – це сторінки
життя унікальної генерації української інтелігенції (до них
належав і Павло Пащевський), перед якою письменники, журналісти
історики ще у великому боргу.
ISBN ...
© Корсак І. Ф., 2009
© ПВД «Твердиня» (верстка), 2009
© Ярославів Вал, 2009
Блаженні, хто випере шати свої,
щоб мати право на древо життя,
і ввійти брамами в місто.
Одкровення Івана Богослова 22:11
1
До отця Павла Пащевського послушник прибіг
злий, аж очі шкварчали, мов дрібно нарізане сало в пательні
на занадто шпаркому вогні.
– Отче, ще ви з ним побалакайте, бо мені вже несила…
Розселюємо жити у нас отих гостей, та все їм не
так – то стеля вельми низька, то вікно завузеньке.
В коридорі отець Павло мало не стикнувся з роздратованим
чоловіком, який суворо вичитував послушника,
розмашисто руками махаючи, мов млин у пожнив’ї
на перших осінніх вітрах.
– Даруйте, чоловіче, щось трапилось вельми кепське?
– Високий і плечистий отець Пащевський насторожено
глипнув зверху вниз на чоловіка, що гарячкував, наче
сипнув хто на нього приском.
– Я вам не «чоловіче», я – архімандрит Смарагд,
– опустив руки той, мов раптово стихли всі пожнивні
рвучкі вітри. – Я виконую обов’язки ректора Холмської
духовної семінарії і не дозволю, щоб до моїх людей ставилися
абияк.
– От і познайомимося, – всміхнувся лише одним кутиком
вуст отець Павло, якось однією лише половиною
обличчя, друга ж зосталася незрушною – чи то від утоми
Іван КОРСАК4
останніх днів і ночей, чи то від стримуваного невдоволення
надто вже не на часі вередливим гостем.
Холмська духовна семінарія переїжджала з Москви
у Київ. В Холмі, у сподіванні на краще, трималася вона
до останнього, лише коли 12 липня 1915 року австроугорська
армія підійшла до міста на п’ятнадцять верст
і від гарматних снарядів став здригатися архієпископський
дім та тривожно гуло в соборі, поспіхом повантажили
документи, все найцінніше з колекції Богородицького
братства і подалися на схід. Озиралися зі сльозами
на очах холмщаки, гнані російськими військовими, ревла
худоба, колони рухалися вглиб Росії. Холмська семінарія
опинилася на довший час в московському Новоспаському
монастирі. Але зірвався більшовицький переворот, в
катавасії неймовірно тасувались події, врешті патріарше
правління приймає рішення про виселення Холмської
духовної консисторії з келій обителі. Дорога семінарії
після цього пролягла у Київ.
За вечерею архімандрит трішки схолонув, не таким
дратівливим став його тон і менш рвучкими рухи, та
отцеві Пащевському все видавалося, що десь у душі
сьогоднішнього гостя жевріє притлумлений ще вогонь,
мов у покинутому багатті – наче й вкрилося все сірим
попелом, і дим здійматися перестав, але досить бодай
легкого вітру, як з-під того попелу зачервоніє знову
раптово жар, і вихопляться, вигулькнуть дрімалі нещодавно
язики потамованого досі полум’я: те списував