отець Павло на військовий час, шарпанину та цькування
духівництва більшовиками, а ще на звичайнісіньку
перевтому. Та тільки не міг він знати про кривду й образу
Смарагда, що тліла отим незгасним жаром. Архімандрит
же так старався і в Холмі, і в Москві, служив
щиро й невсипно, навіть удостоївся нагородження
5
благословенням Священного Синоду, але коли справа
зайшла про призначення його ректором семінарії, то
завдали йому на тому ж Синоді в Москві неабиякої образи,
болісної і неочікуваної.
– Через невислугу десяти років на навчальній
службі архімандритом Смарагдом, непевне становище
семінарії і малу кількість учнів залишити посаду
ректора вакантною. Натомість інспекторові доручити
й надалі бути виконувачем обов’язків, – відлунювало
під склепінням як присуд за незнану Смарагдом свою
провину.
– Антихрист з червоною зіркою поверх брів зійшов
на землю, – погляд архімандрита колов гостряком, якось
з випадом, наче шпагою штрикав. Пащевський вечеряв
зі Смарагдом, підтримувати мову мав би насамперед
отець Павло, та гість розговорився і без його зусиль.
– Іоанн Богослов казав про долину біля підніжжя гори
Тель-Мегіддо, де згинув цар Ахазія і цар Йосія, долину
Армагеддон, а виявилося, що починається все зі стражденної
Русі. Це ж бо один в один сказано в Одкровенні:
«І зробить вона, щоб усім – малим і великим, багатим і
вбогим, вільним і рабам – було дано знамено на їхню правицю
або на їхні чола, щоб ніхто не міг ані купити, ані
продати, якщо він не має знамена ймення звірини, або
числа ймення його…» Хіба не так?
– Звісно, кріпкий приходить звір, – не став заперечувати
Пащевський. – Тільки в розпач впадати не
маємо.
– Який розпач? – архімандрит знову, як на коридорі
удень, нервувавсь і їжачився, навіть щоки зайшлися густим
рум’янцем, мов стояв він навпроти полум’я з печі.
– А ще й ви тут, у Києві, антихристу помагаєте, на шматки
рвете церкву, тіло Христове…
Іван КОРСАК6
– Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки
самого себе, – отець Пащевський апостольське послання
Павла цитував по пам’яті, мав її досить чіпку, а ще
помагала йому в навчанні одна особливість – він просто
бачив той текст, місце навіть його на певній сторінці.
– А тепер, як прийду я до вас, браття, і до вас говорити
буду чужою мовою, то який вам пожиток зроблю, коли
не поясню вам чи то відкриттям, чи знанням, чи пророцтвом,
чи наукою?... Так і ви, коли мовою не подасте зрозумілого
слова, як пізнати, що кажете? Ви говоритимете
на вітер!..
На подив отця Павла, нетерплячий і рвучкий архімандрит
ні разу довшу цитату не перебив, тільки, повільно
поклавши ложку, ще довго вслухався у безтурботне
туркотіння голубів за вікном у тихому надвечір’ї,
мовби те пташине перегукування було важливішим за
слова співрозмовника.
– Ви однобоко, а тому хибно тлумачите послання
апостола Павла до коринтян, – врешті озвався отець
Смарагд. – А ще, смикаючись від’єднатися, ви обвалите,
обрушите все православ’я…
– В Росії на церкву давно надягнула влада хомут, – не
стримався і собі Пащевський. – А тепер, як у вас при владі
червоні погоничі, ви ще побачите, куди вона дійсно
рушить…
Архімандрит розмовляв російською, Пащевський відказував
українською, значення слів розуміли обоє, тільки
говорили насправді, мов через товсте і непроникне скло:
видно, як ворушились вуста, кліпали інколи очі, чи, як виникала
незгода, губи щомоці затискувалися; вони балакали
довго, але так один одного і не почули.
– Хоч обоє душпастирі, але дороги в нас різні, – з сумом
нарешті сказав Пащевський – він тоді навіть не зміг
7
би собі уявити, які незабаром довгі дороги, зимові дороги
йому судитиме доля, які тисячі верст простеляться невимощеними
і недоглянутими, з пізньоосінніми калабанями
та сніговими переметами в люту зиму шляхами.
– То вже правда, – вперше за всю вечерю згодився
архімандрит Смарагд.
На крутих розворотах і звивинах вельми химерних
молодого тоді ще століття двадцятого такі несхожі долі