годинника і, клацаючи кришечкою, близькозоро вглядався
у циферблат, а врешті поклав того годинника перед
собою на стіл. Слухання попередньої справи затягнулося,
свідки мляво давали поясненя, видавалося, не говорили,
а швидше жували кожнісіньке слово; суддя ж на сьогодні
домовився з приятелями із воєводської канцелярії виїхати
на маївку, заночувати собі на озері, зварити юшку та половити
раків. Тож тепер конче наздогнати згаяний час: читав
позов швидко, ковтаючи інколи слова.
– Слухається справа за позовом священика Георгія
Рибчука до свого парафіянина Петра Грищенка щодо по
Іван КОРСАК92
рушення громадського спокою. Це порушення, твердить
позивач, виявилося у співі під час богослужіння молитов
українською мовою. Чи було таке? – перепитав обвинуваченого.
– Аякже, пане суддя, то було, – схопився швиденько
і перелякано чоловік та став гортати невеличку книжечку,
бо ніяк не втямив, за що його сюди затягнули.
– Але я ніде не схибив, молитви у цьому молитовнику
нашою мовою, то я ще й очима водив, аби, крий Боже,
не збитися…
– Так яке ж тут порушення спокою, отче? – перекинув
погляд суддя сперш на священика, а тоді на циферблат.
З чим тільки сюди не приходять, дратувався у думці
суддя. Він ще розумів, коли звертаються у поважних
справах, он сидить запрошений отець Пащевський, то
він дійсно клопотався разом з парламентарем Масловим
у ваговитому ділі: Чеснохресне Братство судилося
з орендарями земель братчиків. Проти них виступали
вельми статечні орендарі: Герш Акерман, Янкель і
Шмуль Вайнери, Арон Турійськ, Фрума Снайдер, Абрам
Дрогичин, Бруха Гройсбург, Сруль Рухмільчук – кого не
візьми, то має вплив і не забариться віддячити. То ж не
міг він піти проти них, ухвалив виплатити орендарям
14 827 злотих за дев’ятнадцять з половиною соток землі.
Маслов, який мав повноваження державного секретаря і
міг розпоряджатися та відповідав за маєтності братства,
ще пробував оскаржувати судове рішення, писав апеляції,
та тільки марно чорнило переводив. То для суду була
цікава справа, а сьогодні тільки голову тут морочать…
– У чому ж порушення? – судді майже вдалося приховати
роздратування.
– Ваша честь, я не один раз попереджував, що богослужіння
у нас ведеться тільки церковнослов’янською
93
мовою, – священик вправно з-під ряси вихопив записника.
– То пряме порушення споконвічних православних
традицій. Наш високий архіпастир митрополит
Діонисій від цього застерігав, ось я прочитаю: «Українська
парламентська репрезентація на Волині поставила
собі за мету викреслити із церковного обіхода церковнослов’
янську мову богослужіння і силою накинуть православному
населенню Волині богослужіння на живій українській
мові»…
А щоб тобі грець, подумки лайнувся суддя, глипаючи
час від часу на годинника. Цей люд на всходніх кресах
досі не навчився сам поміж собою знаходити порозуміння,
хтось інший, в тім числі суд, має помагати дійти йому
згоди. Секретар суду передав записку, він розгорнув її і
підніс ближче очей: «Коні готові, їх доїдають ґедзі. Страви
досі холонуть. Пане суддя!..»
– Зрозуміло, – перервав на півслові священика, що
відомий в окрузі був як затятий москвофіл. – Прошу вас,
отче Пащевський.
Отець Павло і собі вийняв нотатника.
– Ваша честь, я процитую з дозволу інші слова владики
Діонисія. То відозва до духовенства всієї Варшавської
митрополії: «…кожний священик повинен пам’ятати,
що ні канонічних, ні догматичних перешкод для відправлення
служб Божих українською мовою Православна
церква не має».
Дотепні у них душпастирі, і календар вельми симпатичний
– з сімома п’ятницями на одному тижні, подумав
суддя, та, набравши повітря, облегшено видихнув, на повну
видихнув силу, наче холодив оту юшку на березі, яка
давно зачекалася.
– Позов відхилено, – став швиденько збирати папери
щасливий суддя, заховавши найперш у кишеню
Іван КОРСАК94
«нетерплячу» записку. – То внутрішньоцерковне питання,