— Знову чари! — обурився Нюхмумрик. — Це вже надокучає!
Чмих не гаяв часу, оббіг зарослий ґанок, і звідти долинув його голос:
— Ляда до льоху відчинена!
Мумі-троль чимдуж кинувся до льоху й зазирнув у чорний отвір.
— Ходімо! — рішуче закомандував він. — Але покваптеся, доки ще й тут не заросло!
Друзі один по одному спустилися у темряву льоху.
— Агов! — почувся крик Гемуля, що йшов останнім. — Я не можу продертися!
— Зоставайся надворі й пильнуй Мамелюка! — звелів Хропусь. — Можеш долучити до гербарію цілий будинок…
Доки бідолашній Гемуль скімлив і щулився під дощем, решта торувала собі шлях до сходів з льоху.
Нам пощастило, двері відчинені! — зрадів Мумі-троль. — Бачте, як іноді може стати в пригоді чиясь неуважність!
— То я забув замкнути їх на ключ! — не забарився Чмих. — Усі почесті прошу складати мені!
Те, що вони побачили, було доволі дивною картиною. На гілляці сидів Ондатр і гриз грушку.
— Де Мама? — запитав Мумі-троль.
— Вирубує хащі, щоб звільнити з кабінету твого Тата, — відповів, набурмосившись, Ондатр. — Сподіваюся, ондатровий рай — спокійне місце, бо мені вже не жити!
Усі прислухалися. Потужні удари сокири змушували здригатися все зелене царство. Потім почувся лускіт і вигуки радості. Тата Мумі-троля звільнено!
— Мамо! Тату! — втішено загукав Мумі-троль, прокладаючи собі шлях до сходів крізь джунґлі. — Що тут сталося, доки нас не було?
— Ой, любчику, — забідкалася Мама. — Ми знову наламали дров з чарівним капелюхом. Піднімайся нагору, я знайшла у шафі кущик ожини.
То було пишне пообіддя. Бавилися в «джунґлі».
Мумі-троль взяв собі роль Тарзана, Хропся була за Джейн, Чмих — сином Тарзана, а Нюхмумрик — шимпанзе Чітою.[5] Хропусь повзав у чагарях, начепивши зуби, вирізані з апельсинової шкуринки,[6] і грав Ворога.
— Tarzan hungry, — крикнув Мумі-троль, спинаючись угору по ліані. — Tarzan eat now![7]
— Що він каже? — запитав Чмих.
— Каже, що зараз їстиме, — пояснила Хропся. — Це по-англійському. Усі, хто потрапляє в джунґлі, розмовляють англійською мовою.
Тарзан, сидячи на шафі, протрубив бойовий клич, на який враз відгукнулися Джейн та інші Тарзанові дикі приятелі.
— Це вже переходить усілякі межі, — буркотів до себе Ондатр. Він знову заховався у хащах папороті, загорнувши рушником голову, щоб ніяке повзуче пагіння не добралося йому до вух.
— А зараз я викраду Джейн! — репетував Хропусь.
Не довго думаючи, ухопив сестрицю за хвоста й поволік її до нори під столом у вітальні.
Повернувшись «додому», до затишного кубельця на дереві, Мумі-троль-Тарзан одразу збагнув, що трапилося. З небувалою спритністю він зісковзнув по ліані додолу і, стрясаючи джунґлі своїм бойовим кличем, кинувся на порятунок Джейн.
— О-хо-хо! — зітхнула Мама Мумі-троля. — Здається, нашим дітям весело.
— Мені теж так здається, — погодився Мумі-тато. — Подай банана, якщо твоя ласка!
Отак мешканці Мумі-будиночка забавлялися до самого вечора, не турбуючись тим, що двері до льоху заросли; про бідолашного Гемуля ніхто навіть не згадав. Він усе ще сидів у промоклій сукні, котра прилипла йому до ніг, і пильнував Мамелюка. Знічев’я гриз яблуко або лічив тичинки тропічних квітів, найчастіше, однак, важко зітхав.
Дощ ущух, настали сутінки. У ту мить як зайшло сонце, щось дивне почало діятися з зеленим пагорбом, на який обернувся будинок Мумі-тролів. Він в’янув так само швидко, як перед тим буяв. Плоди морщилися і падали у траву. Квіти стулили пелюстки, листочки поскручувалися. Знову увесь будинок зашарудів і затріщав. Якийсь час Гемуль спостерігав за тим, що відбувалося, а тоді підступив ближче й потягнув за галузку. Вона легко обламалася, суха й крихка, наче хмиз. Гемулеві раптом зблисла в голові думка. Він назбирав величезну купу гілляк, приніс з дровітні сірники і розпалив посеред саду ватру. Веселий, втішений Гемуль сів коло вогню посушити свою одіж. Тут не забарилася в його голові ще одна думка. З надгемульським зусиллям він затягнув до вогню Мамелючого хвоста. Печена риба була його найулюбленішою стравою.
Коли родина Мумі-тролів та її приятелі з диких джунґлів таки проторували шлях до ґанку й відчинили вхідні двері, то побачили перед собою страшенно щасливого Гемуля, котрий уже встиг спожити сьому частину Мамелюка.
— Негіднику! — заволав Хропусь. — Тепер я не зможу зважити свою рибину!
— Зваж мене і додай! — незворушно хмикнув Гемуль. Не було у цю мить сили, яка б могла зіпсувати йому настрій.
— А тепер спалимо джунґлі! — запропонував Тато Мумі-троля.
На заклик відгукнулися всі й кинулись виносити з хати хмиз та бадилля, а потім розклали ще не бачене у Долині Мумі-тролів вогнище. Мамелюка запекли на тому вогнищі повністю і з’їли геть усе, з головою та хвостом вкупі. Потім ще довго не стихали суперечки, яким завдовжки він був: сягав від сходів до дровітні чи лише до бузкового куща?
Розділ шостий,
Одного раннього ранку на початку серпня мандрували горами Чупсля і Трясля[8] й опинилися приблизно у тому самому місці, де Чмих знайшов Чарівникового капелюха. Вони спинилася на вершині й задивилися на Долину Мумі-тролів.
Чупсля мала на голові червону шапочку, а Трясля волокла велику валізку. Вони прийшли здалеку й дуже втомилися. Унизу з комина будиночка Мумі-тролів струменів вранішній дим.
— Димсля, — мовила Трясля.
— Щось готуютьсля, — кивнула голівкою Чупсля.
Вони рушили в Долину, розмовляючи по дорозі чудернацькою мовою, яка є ужитковою для всіх чупслів і тряслів. Їх не всі розуміли, та головне, що між собою вони могли прекрасно порозумітися.
— Гадаєшсля, нас впустятьсля? — засумнівалася Чупсля.
— Хтознасля… — відказала Трясля. — Але не бійсясля, якщо нас зустрінутьсля непривітно.
Вони сторожко підійшли до будинку і поставали знічено біля сходів.
— Постукаємсля? — несміливо запитала Чупсля. — А раптом на нас накричатьсля?
У ту мить Мама визирнула у вікно і голосно покликала:
— Кава готова!
Чупсля і Трясля так страшенно налякалися, що сторчголов заплигнули через віконце до льоху, де зберігалася картопля.
— Ой, — зойкнула Мама і аж підскочила з переляку. — Напевно, двоє щуриків залізло до пивниці. Чмиху, віднеси їм трохи молока!
Раптом вона помітила покинуту на сходах валізку.
«О, та вони з багажем! — подумала вона. — Напевно, захочуть затриматися у нас на довше…»
Мама рушила на пошуки Тата, щоб попросити його доставити ще два ліжка, але дуже-дуже маленькі. А тим часом Чупсля і Трясля принишкли в картоплі — лише очі виблискували — і зі страхом очікували, що ж буде з ними далі.
— У кожномусля разі тут готують кавусля, — пробубоніла Трясля.
— Хтось ідесля, — холонучи від ляку, зашепотіла Чупсля. — Сиди тихо, як мишасля!
Двері льоху скрипнули, на верхній сходинці з’явився Чмих з ліхтариком в одній лапці і мисочкою молока в іншій.
— Агов! Де ви? — покликав він.
Чупсля і Трясля ще глибше зарилися в картоплю, міцно вчепившись одне в одного.
— Хочете молока? — запитав Чмих уже голосніше.
— Він хочесля нас обдуритисля, — шепнула Трясля.
— Якщо гадаєте, що я стоятиму тут півдня, то дуже помиляєтеся, — почав уже сердитися Чмих. — Неподобство або безглуздя! Старі дурні щурі, яким забракло розуму увійти в дім з головного входу!