На обличчі Поля Джонса грала посмішка. Погляд його великих очей сповнював навіть найчерствіші серця вірою і впевненістю. Проходячи між матросами, він кидав кілька слів, тут похваливши когось, там віддавиш наказ. І всі відчували, що капітан знає справу краще, ніж найдосвідченіший моряк. Показуючи на берег, Джонс промовив:
— Нам, правда, не вдлося спалити це гніздо, а тому всі миші повилазили із своїх нір, щоб подивитися, якої кари зазнає кіт. Але у вас добрячі кігті, і тому вже сьогодні ми повечеряємо качиною печенею.
Ці слова викликали невимовну радість. Раптом звідусіль почулося «ура» і несамовиті вигуки — це пірати вітали появу англійського військового корабля.
Поль Джонс наказав стюардові покликати гостей з своєї каюти. Іншому матросові звелів привести Вілбі. Незабаром всі вони піднялися на палубу — старий Блеверпул, його дружина, Моллі і Ральф Сортон. Хоч як чемно обходилися з ними, всі вони були стривожені за свою долю. Пап Вілбі мав надзвичайно пригнічений вигляд, хоч і намагався приховати свій настрій. Капітан щиро потиснув Блеверпулу руку, промовивши:
— Вибачте, пане Блеверпул, якщо вам через мене довелося пережити прикрі хвилини. Але несподівана зустріч з вами примусила мене втрутитись у ваші справи. Я не міг зробити інакше.
— Добре, добре, пане Джонс, — відповів Блеверпул, — що сталося, того не зміниш, кажуть люди, і не варт сперечатися про це. Але скажіть, що ви зробите з нами, бідолашними?
— Це залежить від вас, пане Блеверпул, — жваво підхопив капітан. — Ви були давнім другом мого батька і знаєте, що я часто присягався Моллі повернутись і одружитися з нею, коли вона піде за мене.
— Моллі судилася порядному чоловікові, якого, здається, скривдили, — суворо відказав Блеверпул.
— Але Моллі не любить його, — заперечив Джонс, — до того ж Вілбі зрікся її. Чи не так, пане Вілбі? Адже ви самохіть і остаточно зреклися Моллі?
— Так, — погрозливо промовив купець. — Я щиро бажаю взагалі ніколи не бачити будь-кого з вас.
Джонс звернувся до дівчини, взявши її руку в свою:
— Ну, Моллі, чи можу я мати якісь надії?
— Ніяких, коли вона хоче бути моєю дочкою, — рішуче вигукнув Блеверпул. — Хіба це можливо, щоб вона належала чоловікові, який воює проти власної батьківщини, який збирався спалити наше місто? Він не здійснив цього страшного злочину лише тому, що саме провидіння стало йому на перешкоді.
— Нерозважливий старик — м'яко промовив Джонс, — хай не чують твоїх слів інші, але ти по-своєму правий.
Знову взявши Моллі за руку, юнак пильно подивився на дівчину.
— Так, я бачу, що ти забула мене, Моллі, не зберегла кохання до друга дитячих літ своїх, як обіцяла колись. Ти забула про все, і твоя рука тремтить в його кривавій руці. — Він якусь мить помовчав, ніби пригадуючи щось, а потім тихо сказав: — Я хотів би знову, як колись у дитинстві, сидіти під кущем бузини, тримаючи на руках любе дитя, плакати і мріяти про далекі, небачені, екзотичні світи. Ну що ж, Моллі, повертайся у свій дім, живи тихим життям, милуйся квітами і не зв'язуй своєї долі з долею твого давнього друга, бо його життя — суворе, мінливе і може щохвилини закінчитись кривавим фіналом.
Раптом Джонс підвів голову і посміхнувся.
— Не бійся, — промовив він. — Ти ж знаєш, що я бажаю тобі добра, а тому обрав би такий шлях, який привів би нас до щастя. Пане Блеверпул, — звернувся Джонс до старого, — тут присутні двоє людей, які зазнали невдачі в своїх намірах щодо Моллі. Але я дав обіцянку, що вона не піде звідси без чоловіка. Подивіться, ось пан Ральф Сортон, молодий, розумний хлопець, якого я поважаю, а Моллі кохає. Не треба хмурити чоло, пане, краще зважте на мої слова. Мені дуже прикро затримувати вас, але погляньте, до нас наближається під усіма парусами корабель, з яким нам доведеться мати іншу розмову. Посаг для дівчини я приготую сам. Ось дві тисячі фунтів для влаштування її господи.
Джонс витяг з кишені банкноти, одержані від пана Вілбі. Купець, зітхаючи, тихо сказав:
— Пізнаю свої гроші, ще сьогодні вночі вони були моїми, належали мені!
Блеверпул на якийсь час замислився, а потім з'єднав руки Моллі і Ральфа.
— В ім'я неба, — промовив він, — беріть мою дочку, Ральфе, але віддайте мені оті прокляті гроші.
Джонс віддав банкноти дівчині, а Ральф, у нестямі від радості, зібгав їх і жужмом втиснув у руки Блеверпула.
— Пане Вілбі, — з шотландською гордістю промовив Блеверпул, — візьміть назад свої гроші. Хай ніхто не скаже про Томаса Блеверпула, що він влаштував доччине весілля за рахунок вашого збитку.
Купець квапливо сховав гроші в кишеню, вдячно потиснувши старому руку.