За кілька днів юнга став Сергієм Вікторовичем і тільки Лан, як і раніше, називала його Сергійком. А він спершу ніяковів, протестував, але до всього звикає людина. Скоро підготовка до зворотного польоту захопила Сергія цілком, і йому ніколи було навіть замислитися над тим, що ж так змінилося в ньому самому.
Завжди готовий до несподіваного
Як не вмовляли сергусіяни астронавтів погостювати на Сергусі-1 ще кілька місяців, люди настояли на своєму і готувалися до швидкого повернення додому.
Академіка Курганова надзвичайно схвилювала розповідь Сергія про кулі мудрості на Сергусі-3, і видатний біолог Землі з дозволу сергусіян став готувати експедицію на таємничу планету.
— Ти й сам ще, мабуть, не усвідомлюєш, що то за скарб! — збуджено говорив він Сергієві. — Люди Землі раніше ходили в далекі плавання, щоб знайти невідомі землі, багаті корисними копалинами. Потім люди стали літати на близькі планети і привозити звідти компактніші, але ще цінніші скарби: радій, наприклад. Але те, що містять в собі кулі мудрості, — це скарб скарбів. Він найкомпактніший, бо не потребує місця для перевезення. Він найбільш надійний, бо дістається людині відразу на все життя. Він найцінніший, бо найдорожче для людини — сила розуму, що здатна розкривати всі таємниці природи.
— Ого, скільки ви наговорили про ті кулі! — сміявся Сергій, ніяковіючи від захоплених і відверто заздрісних поглядів, якими дарував його старий вчений. — От побуваєте, побачите самі ті камені-«перлини» і візьмете від них всього досхочу.
— Сам ти камінь! — жартома бив Олексій Платонович кулаком по дужій спині Сергія. — Це добре, що ти не задираєш носа, але й не спрощуй відкриття. Не спрощуй!
І Олександр Платонович ще з більшим завзяттям починав готуватися до польоту на Сергус-3.
Це було останнє, що затримувало землян у гостинних друзів-сергусіян.
Іванові Германовичу Новикову та Юрію Степановичу Чуєву — двом змінним капітанам плазмольота — Рада Старійшин Сергуса-1 запропонувала для зворотного шляху скористуватися сергусіянською фотонною ракетою, що на півроку скоротило б час перельоту. Та від цього великодушного дарунку друзів земляни відмовилися: надто дорогим і надійним став для людей випробуваний у всіх космічних незгодах корабель, та й на вивчення керування ракетою з допомогою думки потрібен був час. Сергусіяни заспокоїлися лише тоді, коли земляни прийняли креслення і розрахунки останньої моделі фотонної ракети, установки по керованій реакції анігіляції, апаратів по передачі думок на відстань і багатьох типів континентальних і місцевих іонізаторів атмосфери.
У відповідь астронавти поділилися з сергусіянами наукою вирощування хлорели, якої тут не було, найціннішими досягненнями вчених Землі.
Рада Старійшин Сергуса і Рада плазмольота домовились про те, що через рік на Землю відправиться караван вантажних сергусіянських фотонних кораблів з запасами антиречовини, а з Землі кораблі візьмуть насіння сосни, кедра та інших хвойних дерев, які на Сергусі-1 зникли в сиву давнину.
Сергусіяни намічали також років через п’ятдесят послати на Землю караван пасажирських космольотів з туристами і — вченими. Земляни запевнили друзів, що за цей час, коли на їх батьківщині за земним часом пройде ще років з триста, вчені Землі зуміють змінити атмосферу і клімат планети настільки, що гості не відчуватимуть різниці.
Останні дні перед експедицією на Сергус-3 астронавти провели — в напруженій праці: закінчували добір колекцій, хімічні аналізи, зйомки, астрономічні спостереження і розрахунки зворотного курсу.
Сергій захопився думкою привезти рідному місту подарунок. — Колись в міському парку дівчата жартома просили його доставити з космосу дерево юності. Та тепер, коли на Землю вже пішов плазмольот діда Юрія з кресленнями сергусіянських іонізаторів атмосфери, треба було подбати про щось інше. І Сергій цілими днями разом з сергусіянськими інженерами конструював апарат по передачі на відстань технології мислення від одної людини до другої. Це було далеко не те, що являли собою кулі мудрості, це був лише складний кібернетичний «думаючий» агрегат, та Сергій дуже пишався його роботою, коли на випробуваннях Шао Лі, якому Сергій передавав прийоми і способи математичного аналізу, швидко вирішив всі завдання з астрономічних обчислень.
Агрегат був виконаний у вигляді невеликого горщика з квітами. В горщику містилася надійна і компактна апаратура квантової радіоелектроніки, де випромінювачами і приймачами електромагнітних хвиль служили атоми і молекули. Роль приймальних і випромінюючих антен виконували стебла, а листочки і пелюстки квітів були не чим іншим, як фотоелементами, що живили агрегат від сонця.
Сергій гадав, що такими «квітами» можна буде прикрасити вікна університетських аудиторій, куди будуть приходити групи студентів зі своїми професорами. З допомогою апарата професор зможе передати не лише зміст лекції, а головне-кожному з студентів свою власну логіку мислення, свої, вироблені за роки вченої діяльності прийоми і способи мислення у вирішенні кожного окремого наукового питання. Після такої лекції кожен студент повністю оволодіє вмінням професора, його знаннями і досвідом в розробці обраної теми.
Закінчивши конструювати свою вигадку, Сергій заходився готувати сусідню зі своєю каюту для нареченої Лан. Довгі години проводив він там у розмовах з прекрасною сергусіянкою і з радістю відкривав у своїй майбутній дружині все нові й нові чудові риси.
І ось в ці дні сталося те, чого аж ніяк не чекали ні земляни, ні сергусіяни. Одного вечора, коли Зірка Золотого Крила вже скотилася на обрій, сергусіянська станція космічного зв’язку з тривогою повідомила, що до сергусіянської планетної системи збоку Сергуса-3 підходить якийсь невідомий космічний корабель. Нежданий гість ні на які сигнали не відповідав, а коли до нього підійшли міжпланетні сергусіянські всюдиходи, невідомий пришелець розстріляв їх ядерними ракетами.
На Сергусі-1 була об’явлена космічна тривога. Найстрашнішим було те, що Б сергусіян не було ніякої зброї, тим більше космічної, і якщо тепер до них ішов мовчазний, невблаганний і дикий ворог, озброєний засобами масового знищення, від нього практично не було ніякого захисту.
Германа Володимировича Новикова страшна звістка застала в астронавігаційній лабораторії Добробаса, де він, розвідник за професією, «перековувався» на астронома. Герман Володимирович кинувся до приладів. Та ні могутній радіотелескоп, ні космічні локатори не допомогли йому. На екранах в тому районі космосу, де був помічений невідомий корабель, виднілася лише невиразна величезна пляма.
— Металічний пил! — прошепотів розвідник, — хмара металічного пилу!
Герман Володимирович згадав, що таким чином на Землі в ті часи, коли ще були бойові космічні кораблі, можна було дезорієнтувати локатори противника, порушити радіозв’язок.
Невже це?.. Герман Володимирович навіть у думці боявся зробити страшне припущення, але підозріння з кожною секундою посилювалися. Треба було постійно стежити за плямою в космосі. Якщо там ховається космічний корабель, він обов’язково хоч на кілька хвилин колись повинен вийти з хмари металічного пилу, щоб зондувати локаторами сергусіянські планети. А може, це невідомі космонавти вже робили? В такому разі, чого вони хочуть?
Довгі години напружених спостережень були марними. Та ранком другого дня, коли від обертання Сергуса-1 пляма в космосі перемістилася на обрій, з неї, нарешті, вийшло довгасте тіло космічної ракети.
Герман Володимирович прикипів до локаторів. Гранично посиливши і наблизивши зображення, він зрозумів, що його найгірші сподівання ствердилися — це були обриси велетенської американської ракети «Владар». Це вона ще в кінці двадцятого століття вийшла вслід за плазмольотом «НБК-3» Юрія Чуєва на Марс. Значить, тоді вона інсценувала аварію і продовжувала летіти курсом плазмольота? Скільки ж це вона була при її швидкості в польоті? Років дванадцять! Невже команда ракети не розуміє, що на Землі за цей час минуло близько століття і міжнародне становище там могло докорінно змінитися?