Одраде розгледіла цю реакцію, але ще не вибудувала асоціації. Ось у чому цінність ментата: схеми та системи, будівельні блоки. Белл відчула схему поведінки Скителі.
— Питаю себе, чи це справді сталося знову? — сказала Беллонда.
Одраде помітила це відразу. Дивно воно є з утраченими місцями. Доки Дюна була відомою обжитою планетою, існувала історична певність щодо її присутності в Галактичному Реєстрі. Можна було тицьнути в проєкцію та сказати: «Ось Дюна. Колись звалася Арракісом, потім Ракісом. Назву “Дюна” дістала через свій цілковито пустельний характер за часів Муад’Діба».
Та досить знищити це місце — і проєктована дійсність покривається нальотом міфологічної патини. Артур і його Круглий стіл. Камелот, де дощило тільки вночі. Дуже добра Погодна служба, як на ті часи!
Та тепер постає нова Дюна.
— Влада міфу, — сказала Тамелейн.
Ах, так. Там, близька до остаточної розлуки з плоттю, була чутливішою до дії міфів. Містерію і таємничість, знаряддя Міссіонарії, використовували на Дюні Муад’Діб і Тиран. Зерно засіяно. Навіть коли священники Розділеного Бога відійшли в небуття, міфи про Дюну жили й ширилися.
— Меланж, — промовила Тамелейн.
Сестри в кабінеті відразу збагнули, що вона має на увазі. У Розсіянні Бене Ґессерит можна прищепити нову ідею.
— Чому вони хочуть умертвити нас, а не полонити? Це завжди мене дивувало, — зауважила Беллонда.
Мабуть, Всечесним Матронам не потрібна жодна жива бене-ґессеритка… лише знання про прянощі. Але вони знищили Дюну. Знищили Тлейлакс. Ця думка застерігала від будь-якого протистояння з Павучою Королевою, навіть якщо Дортуйла доможеться успіху.
— Навіть заручники непотрібні? — спитала Беллонда.
Одраде бачила вираз облич своїх Сестер. Вони йшли тією ж стежкою, наче всі мислили одним мозком. Предметні уроки Всечесних Матрон, після яких мало хто лишався живим, лише зробили потенційну опозицію обережнішою. Творився закон мовчання, згідно з яким гіркі спогади ставали гіркими міфами. Всечесні Матрони були наче варвари кожного віку: кров замість заручників. Злобні удари, завдані навмання.
— Дар має рацію, — сказала Тамелейн. — Ми шукали союзників надто близько до дому.
— Футари не самі себе створили, — зауважила Шіана.
— Ті, хто їх створив, сподіваються нас контролювати, — сказала Беллонда. В її голосі виразно відчувалося звучання Першої Проєкції. — Звідси те вагання, яке Дортуйла почула у Вожатих.
Ось що це було, а вони постали перед лицем усіх небезпек ситуації. Загроза зводилася до людей (як це було завжди). Люди — сучасники. Вартісні знання здобуваєш від людей, які живуть за твого часу, та з науки, яку вони винесли з минулого. Інша Пам’ять не була єдиним носієм історії.
Одраде почувалася так, немов повернулася додому після довгої розлуки. Теперішній спосіб мислення всіх чотирьох був напрочуд близьким. Ця близькість була трансцендентною, не зводилася до місця. Домом було саме Сестринство. Не тимчасове житло, куди їх поміщено, а зв’язок.
Беллонда висловилася від імені їх усіх:
— Боюся, що робота кожної з нас ведеться з різними намірами.
— Це все через страх, — погодилася Шіана.
Одраде не зважувалася усміхнутися. Це могло бути неправильно витлумачено, а їй не хотілося пояснювати. «Дайте нам Мурбеллу як Сестру і відновленого башара! Тоді матимемо шанс у битві!»
Саме тоді, коли у ній постало це добре почуття, пролунав сигнал повідомлення. Суто рефлексивно вона глянула на проєкційну поверхню і розпізнала кризу. Така мала (відносно) річ викликала кризу. Клербі загинув внаслідок катастрофи ’топтера. Загинув, хіба що… «Хіба що» було написано для неї й означало перетворення на кіборга. Її компаньйонки побачили це повідомлення у відображенні, та всі тут уміли читати дзеркальний текст. Вони знали.
«Де ми підведемо риску?»
Беллонда зі своїми древніми окулярами, хоча й могла мати штучні очі чи ще якийсь із численних протезів, голосувала власним тілом. Це й означає бути людиною. «Тримаєшся за молодість, а вона глузує з тебе, тікаючи. Достатньо меланжу… а може, і забагато».
Одраде розпізнала, що кажуть їй власні емоції. Та як же необхідні потреби Бене Ґессерит? Белл могла віддати свій голос, усі це розуміли й навіть поважали. Але Мати Настоятелька голосує від імені всього Сестринства, яке стоїть за нею.
«Спершу аксолотлеві контейнери, а тепер це».
Необхідність казала, що вони не можуть дозволити собі втратити спеціаліста такого калібру, як Клербі. Їх і так небагато. «Тонка верства» — це ще слабо сказано. З’являються прогалини. А все ж кіборг Клербі — наче перший вбитий клин.
Сукійці готові. «Запобіжний захід» мав бути призначений для когось незамінного. Такого, як Мати Настоятелька? Одраде пам’ятала, що схвалила це зі своїми звичними застережними зауваженнями. Де тепер ці застереження?
Кіборг — одне зі складених слів, попурі. На якому етапі механічні додатки до людської плоті починають домінувати? Коли кіборг перестає бути людиною? Спокуси ставали дедалі сильнішими. «Лише одна невелика поправка». І так потроху поправляти, доки попурі-людина не стане безумовно слухняним механізмом.
«Але… Клербі?»
Екстремальні умови наказують: «Кіборгізуйте його!» Чи становище Сестринства настільки розпачливе? Вона змушена була відповісти ствердно.
Так це було — рішення ще не вийшло з її рук, а готова відмовка вже під рукою. Диктат необхідності.
Батлеріанський Джигад залишив на людях невитравний слід. Билися і перемогли… тоді. І ось чергова битва цього давнього конфлікту.
Та тепер на шальках лежало виживання Сестринства. Скільки технічних спеціалістів зосталося в Капітулі? Вона знала відповідь, не заглядаючи в документи. Замало.
Одраде нахилилася вперед і ввімкнула передачу.
— Кіборгізуйте його, — сказала вона.
Беллонда кашлянула. Схвалення чи заперечення? Вона ніколи цього не скаже. Це арена битви Матері Настоятельки, просимо на неї!
«Хто переміг у цій битві?» — питала себе Одраде.
***
Ми йдемо по тонкій лінії, усталюючи Атрідівські (Сіонині) гени у нашій популяції, бо це приховує нас від ясновидіння. У цій торбині несемо Квізац Хадераха! Свавілля створило Муад’Діба. Пророки роблять пророцтва істинними! Чи хтось посміє проігнорувати наше дао-чуття та догодити культурі, що ненавидить випадок і вимолює пророцтво?
Одраде дісталася не-корабля на світанку, та Мурбелла вже встала й працювала з тренувальним меком, коли Мати Настоятелька ввійшла до тренувальної зали.
Одраде пішки здолала останній кілометр дороги крізь кільце садів довкола космодрому. Нечисленні нічні хмари перед світанком порідшали, а там і геть розпорошилися, відкривши всіяне зорями небо.
Вона розпізнала легку зміну погоди, що мала допомогти виростити ще один урожай, та зменшених опадів ледь вистачало, аби втримати при житті сади та пасовища.
Коли Одраде йшла, її охопила журба. Зима, яка тільки-но минула, була тяжко купленою тишею між бурями. Життя стало всеспаленням. Запилення ревними комахами, визрівання плодів і насіння, що приходило на зміну квітуванню. Ці сади були таємною бурею, сила якої приховувалася в рясних потоках життя. Та — ох! — знищення. Нове життя несло з собою зміни. Надходив Змінювач, щоразу інший. Піщані черви призведуть до пустельної чистоти древньої Дюни.
Спустошлива сила цієї трансформації вторглася в її уяву. Вона могла подумки змалювати цей краєвид, зведений до шмаганих вітром дюн — оселі потомків Лето ІІ.
А мистецтво Капітули зазнає мутації — на зміну одним цивілізаційним міфам прийдуть інші.
Аура цих думок супроводжувала Одраде аж до тренувальної зали і забарвила її настрій, коли вона стежила, як Мурбелла закінчує серію блискавичних випадів, а тоді відступає, віддихуючись.