Велика Всечесна Матрона відвела руку від підборіддя.
— А я збиралася запросити тебе до нашого ордену, зробити тебе однією з нас. Звільнити тебе.
«Збий її з цієї теми! Швидко!»
— Не кажи нічого, — промовила Велика Всечесна Матрона. — Навіть і рота не розкривай.
«Що ти накоїла!»
— Ти допомогла б Логно чи ще комусь, і вона опинилася б на моєму місці. — Глянула на Футара, що й досі сидів навпочіпки. — Їсти, котику?
— Не їсти мила леді.
— То я кину її тіло зграї!
— Велика Всечесна Матроно…
— Я ж тобі казала мовчати! Ти посміла називати мене Дамою.
Вона миттю схопилася на ноги. Двері Люціллиної клітки відкрилися, гримнувши об стіну. Люцілла спробувала ухилитися, але її тримала шиґаструна. Не побачила удару ногою, що розтрощив їй скроню.
Коли Люцілла помирала, її свідомість наповнилася лютими криками — це полчища Лампадаса давали волю емоціям, що їх стримували впродовж багатьох поколінь.
***
Є люди, що ніколи не бувають учасниками подій. Їхнє життя з ними трапляється. Обходяться чимось не надто більшим за тупу впертість і з гнівом та насиллям опираються всьому, що могло б піднести їх понад заповнені образою ілюзії безпеки.
Туди й сюди, туди й сюди. Увесь день туди й сюди. Одраде переходила від одного ком-запису до іншого, шукаючи — нерішуче, неспокійно. Спершу погляд на Скителі, тоді на юного Теґа з Мурбеллою та Дунканом, тоді довге стояння біля вікна. Дивилася крізь нього, думаючи про останній рапорт Бурзмалі з Лампадаса.
Як швидко зможуть вони спробувати відновити пам’ять башара? Чи буде відновлений гхола слухняним?
«Чому немає більше звісток від Раббі? Чи маємо ми розпочати Екстреміс[11]Прогрессіва, ділячись між собою усіма можливими пам’ятями?» Вплив такої процедури на мораль був би руйнівним.
Записи висвітлювалися над її столом, а помічниці й радниці тим часом входили й виходили. Необхідні перерви. Підпиши це. Завізуй те. Зменшити меланж цій групі?
Беллонда була тут, сиділа за столом. Перестала питати, чого шукає Одраде, просто стежила непохитним поглядом. Немилосердним.
Вони встигли посперечатися про те, чи нова популяція піщаних червів у Розсіянні зможе воскресити згубний вплив Тирана. Цей нескінченний сон, прихований у кожному черві, що повернувся до життя, досі непокоїв Белл. Але сама численність популяції свідчила про те, що вплив Тирана на їхнє призначення добіг кінця.
Тамелейн приходила раніше, щоб попрохати у Беллонди якихось записів. Беллонда під свіжим враженням від нового поповнення Архівів завела звинувачувальну промову про зміни в численності Сестринства і відтік ресурсів.
Одраде дивилася крізь вікно, як сутінки наповзали на краєвид. Тіні зливалися з навколишньою темрявою. Коли геть споночіло, вона помітила далекі вогники світла в домах на плантаціях. Знала, що це світло ввімкнули значно раніше, проте мала відчуття, наче воно створене ніччю. Час від часу якісь із вогників згасали — це люди пересувалися у своїх домівках. «Немає людей — немає світла. Не марнуйте енергії».
Мерехтіння світла на якусь мить прикувало її увагу. Варіація старого питання про дерево, що падає у лісі: чи існував звук, якщо ніхто його не чув? Одраде віддала свій голос тим, хто твердив, що вібрації існували незалежно від того, чи якийсь сенсор їх зареєстрував.
«Чи таємні сенсори відстежують наше Розсіяння, ідучи за ним слідом? Які нові таланти та винаходи використовують ті, з першого Розсіяння?»
Беллонда вирішила, що вже досить довго мовчала.
— Дар, ти розсилаєш тривожні сигнали по всій Капітулі.
Одраде залишила це без коментаря.
— Хай що ти зараз робиш, це сприймається як нерішучість. — «Як сумно звучить голос Белл». — Впливові групи дискутують, чи не слід тебе змістити. Проктори голосують.
— Тільки Проктори?
— Дар, ти справді якось махнула рукою Праксі та сказала їй, що добре бути живою?
— Справді.
— Чого ти цим добивалася?
— Переоцінки. Нема звістки від Дортуйли?
— Ти вже питала про це кільканадцять разів! — Беллонда вказала на робочий стіл. — Постійно повертаєшся до останнього рапорту Бурзмалі з Лампадаса. Ми там чогось недогледіли?
— Чого наші вороги так чіпко тримаються Гамму? Скажи мені, ментатко.
— Мені бракує даних, і ти це знаєш!
— Бурзмалі не був ментатом, але змальований ним перебіг подій відзначається впертою силою. Я кажу собі, що він, врешті-решт, був улюбленим учнем башара. Зрозуміло, що Бурзмалі має риси свого вчителя.
— Облиш це, Дар. Що такого ти бачиш у рапорті Бурзмалі?
— Він заповнює порожнє полотно. Не до кінця, але… привертає увагу, як він постійно посилається на Гамму. Багато економічних сил мають з нею потужні зв’язки. Чому наші вороги не перерубали цих ниток?
— Вочевидь, вони входять до тієї ж системи.
— А якщо ми здійснимо повномасштабну атаку на Гамму?
— Ніхто не захоче вести справи, якщо довкола насилля. Ти про це?
— Частково.
— Більшість учасників цієї економічної системи, ймовірно, забажають кудись перебратися. На іншу планету з іншим підлеглим населенням.
— Чому?
— Там вони мали б змогу будувати надійніші прогнози. І, звичайно, посилили б оборону.
— Той союз, який ми там відчуваємо, Белл, подвоїв би зусилля, щоб знайти і знищити нас.
— Безперечно.
Лаконічний коментар Беллонди змусив думки Одраде звернутися назовні. Вона здійняла погляд на далекі гори з покритими снігом вершинами, що виблискували в зоряному світлі. Напасники прийдуть звідти?
Тиск такої думки міг би притупити слабший інтелект. Але Одраде не потребувала літанії проти страху, щоб зберегти ясність мислення. Вона мала простішу формулу: «Глянь в обличчя своєму страхові або ж він вилізе тобі на плечі».
Її постава була прямою: найжахливіші речі у Всесвіті походили з людського розуму. Нічна мара (білий кінь вимирання Бене Ґессерит) мала як міфічну, так і реальну форму. Мисливська сокира могла вдарити у розум чи плоть. Але від жаху, що корениться в розумі, годі втекти.
«То глянь йому в обличчя!»
Із чим вона зіткнеться в цій темряві? Не з безликою мисливицею з сокирою, не з падінням у невідому прірву (те й те візуалізація, здобута завдяки її крихті таланту), а з цілком матеріальними Всечесними Матронами і хто там іще їх підтримує.
«А я не смію використовувати навіть незначного ясновидіння, щоб вести нас. Можу цим замкнути наше майбутнє у незмінній формі. Муад’Діб і його син Тиран зробили таке, і Тиран тридцять п’ять століть виплутував нас із цього».
Її увагу привернули рухомі світелка на невеликій відстані. Садівники працювали допізна, досі обрізали сади, наче ці поважні дерева мали б жити вічно. З вентиляційних отворів до неї доходив слабкий запах диму вогнищ, у яких спалювали обрізані гілки. Садівники Бене Ґессерит дуже уважно ставляться до таких деталей. Ніколи не залишай мертвого дерева, щоб не привабити паразитів, які потім можуть перейти на живе дерево. Чисто й охайно. Плануй наперед. Тримай лад у своїй оселі. Ця мить є часткою вічності.
«Ніколи не залишай мертвого дерева?»
Чи була Гамму мертвим деревом?
— Що такого в цих садах? Чого вони так тебе зачаровують? — хотіла знати Беллонда.
Одраде відповіла, не повертаючи голови:
— Вони відновлюють мої сили.
Усього дві ночі тому вона пішла туди прогулятися, холодна погода бадьорила її, туман стелився по землі. Під ногами шаруділо листя. Слабкий запах компосту там, де нечастий дощ осідав у тепліших долинках. Болотяний дух, доволі привабливий. Життя, як це йому властиво, ферментує навіть на цьому рівні. Голі вітки над нею чітко вирисовувалися на тлі зоряного світла. Справді гнітюче, коли порівняти з весняною порою чи сезоном збору врожаю. Та прекрасно у своєму перебігу. Життя вкотре чекає поклику до дії.