Я маю подякувати моїй звичайній команді за те, що ця моя вже не таємна особистість продовжує приносити стільки задоволення, а саме: моєму незрівнянному редакторові Девіду Шеллі, який став хрещеним батьком уже чотирьох моїх романів і завдяки якому процес редагування такий плідний; моєму чудовому агентові й другові Нілу Блеру, що від самого початку непохитно підтримував Роберта; Дібі й SOBE — за те, що дали мені виїсти всенькі ваші військові мізки; Back Door Man — за що, краще не казати; Аманді Дональдсон, Фіоні Шапкотт, Анджелі Мілн, Крістін Коллінвуд, Саймону Брауну, Кайсі Тієнсу й Дані Кемерон, без чиєї важкої праці я б не мала часу на власну роботу; і команді мрії — Маркові Гатчинсону, Нікі Стоунгілл і Ребецці Солт, без яких, правду кажучи, мені б настав кінець.
Особливо дякую членові парламенту, який надав мені можливість відвідати 35 секцію Британського Відділу спеціальних розслідувань Королівської військової поліції в Единбурзькому замку.
Дякую також двом поліціянткам, що не арештували мене, коли я робила фото периметру атомної станції у Барроу-ін-Фернесі.
Всім авторам текстів, що колись працювали з «Blue Oyster Cult», за такі чудові пісні й дозвіл використати їхні вірші в цьому романі.
Моїм дітям — Децці, Дейві та Кензу: люблю вас так, що бракне слів, і хочу подякувати за розуміння в ті моменти, коли письменницький свербіж ставав особливо нестерпним.
І останнє і найважливіше: дякую, Ніле. Ніхто не допомагав мені під час роботи над цією книжкою так, як ти.