— І в цю мить ви зрозуміли? — запитала Емма. — Що ви інакша?
— Ні, ні, я подумала, що в кімнаті разом зі мною був привид або щось подібне, — у неї на обличчі швидко промайнула і так само швидко зникла усмішка, а потім дівчина заперечно похитала головою. — Я нічого не розуміла ще наступні кілька днів, поки не трапилась та подія. В «Ель-Тако-Джунйор».
— Боже мій, точно, — сказала Ліллі. — Це був той день?
— Угу. Мене щойно були прийняли в ту програму прискореної підготовки учнів для навчання в Барді. Я ніколи не думала, що в мене є шанс, але ти змусила мене подати заявку.
— Ти ж завжди хотіла вступити, — сказала Ліллі. — Продовжуй.
Нур знизала плечима.
— Це було за ті бали, які я набрала для вступу до коледжу, але коштувало три тисячі доларів, що було рівно на дві тисячі шістсот доларів більше, ніж я мала. Тому я збиралася кинути післяшкільні заняття та піти на ту роботу в «Айсіз Квін», щоб заплатити за коледж. Фартфейс сказав «правильно, чорт», що я збираюсь піти на цю роботу, але гроші, які я зароблятиму, підуть на їхні домашні рахунки, а не на те, щоб заплатити за якийсь коледж, перш ніж я не закінчила ще навіть середньої школи. Тому я нагадала йому, що маю законне право на власний банківський рахунок, як його підопічна, а він знову почав верещати, і тоді я втекла та зустрілась із тобою в «Ель-Тако-Джунйор».
— А він побіг за нею, — доповнила Ліллі, — та накричав на неї прямо там, у ресторані. І тоді вже я стала верещати на нього. Та, думаю, він не насмілився кричати на сліпу дівчину при людях, тому вітром метнувся на вулицю, щоб діждатися, коли ми закінчимо.
— І в нас було найдовше в історії частування тако.[69]
— У нас тоді нарешті з’явився шанс разом подолати «Мачо-Міл»,[70] — сказала Ліллі, — чого ми ніколи не робили раніше через його чотири тисячі шістсот калорій. Але ми сиділи там так довго, що через стрес на мене просто напав жор…
— Поки він усе стояв на вулиці та просто витріщався на нас, — продовжила Нур. — Нарешті я реально рознервувалася та більше не змогла цього терпіти, і, щоб не злетіти з котушок від споглядання того гівнюка Фартфейса, я поспішила до вбиральні. Ось там це і сталося. Я відчула, як це наростало в мені, і я вже збиралася крикнути, але стрималась. А лампочки у вбиральні почали моргати та стали якісь дивні, а я… я не знаю, як це пояснити, я просто знала, що робити далі. Знала, що зможу. Я витягнула руки — витягнула над собою — та вибрала світло з повітря. І все приміщення стало темне, лише щось невеличке світилося в мене в долонях, наче я спіймала найяскравішого у світі світлячка.
— Це, — озвався Єнох, — так страшенно круто.
— Це ти так думаєш, — сказала Нур, — але було до біса страшно. Я подумала, у мене мізки з’їхали набік. Це на той час уже стало відбуватися безперестанку, і спочатку я не знала, як це контролювати. Щоразу, коли я ставала реально знервованою… засмученою там або злилася через щось аж до всцикачки… це і починалося. Й оскільки школа — місце доволі бридке, то часто це траплялось у школі. Однак я відчувала, коли це наближалося, і мені завжди вдавалося вчасно втекти до якоїсь кімнати, де я могла побути на самоті, і ніхто мене не бачив. Гадаю, хтось таки щось помічав, хоча вони не могли однозначно пов’язати це зі мною — просто, коли вони бачили мене знервованою, при цьому моргали деякі лампочки. Але якраз уже тоді по всій школі почали ходити вони — нові люди.
— Хто то були?
— Я й досі не знаю. Вони виглядали, як викладачі, і наші викладачі, здається, ставилися до них, наче ті були з коледжу, але ніхто їх не впізнавав. Спершу вони, здавалося, спостерігали за всіма, але згодом у мене з’явилося відчуття, що вони шукали мене. А потім сталося оте в актовому залі, і тоді я переконалась остаточно.
69
Страва мексиканської кухні: тонкий круглий коржик, складений у вигляді конвертика, який заповнюють сумішшю яких завгодно продуктів.