— Чудово, Френкі. Це дуже добре.
— Я знаю, що це добре. Щодо решти мені байдуже. Тільки я маю одну умову: якщо той, хто їх купить, зробить із ними якусь мерзоту, я хочу на це подивитись.
Після довгої паузи без сновидінь я прокинувся, прив’язаний до стільця. Ми — Емма, Бронвін, Нур та навіть Мілард, вірьовки навколо якого обвивалися, як навкруг порожнього місця, — сиділи рядком, наші ноги були прив’язані до ніжок стільців, а руки зв’язані за спинами. Тут були всі, крім Єноха. Його ніде не було видно.
Ми перебували на сцені якогось старого театру, вишикувані за потріпаною жовтою завісою. Варто мені було витягнути шию, я міг бачити позаду нас канати і шківи, а вгорі, уздовж вузенького службового помосту, ліхтарі. Кляпів у нас не було, та все ж я не міг розмовляти. Я так і не зміг переконати свого власного рота відкритися. Потім із-за протилежного боку завіси я почув голоси. Здається, вони говорили про нас.
— Вони перетнули межі мого приватного володіння! Намагалися мене обікрасти! — це був голос тієї психотичної маленької дівчинки, Френкі. — Я мала повне право повісити їх, але натомість виказую своє милосердя. Та роблю вам усім послугу.
— Це смішно: зазвичай це ти намагаєшся обікрасти всіх нас, — почувся різкий чоловічий голос. — Останній екземпляр, який я купив у тебе, через два дні буквально перетворився на порох.
— Не моя вина, якщо ти неправильно за ним доглядав, — відказала Френкі.
— Продавець не несе відповідальності за помилки користувача, — упізнав я єлейний голос Гівнюка, «наставника».
— Ти продала мені непотріб! Ти повинна віддати мені одного безкоштовно!
Скидалось на те, що назрівала бійка, але потім почувся окрик однієї леді:
— Припиніть! Ніяких сварок на нейтральній території!
Усе затихло. Різкий голос сказав:
— Ти змарнувала вже дебелий шмат мого часу, Френкі. Давай, починай уже свій цирк.
— Чудово. ГІВНЮК!
Із гучним рипінням та хмарою куряви завіса почала підніматися. За нею виявився порожній та аварійний на вигляд театр. Сидіння були подрані, балконний ярус нахилився під загрозливим кутом та виглядав так, наче от-от упаде.
На сцені, крім нас, було шестеро. Вони з ніг до голови обмацували нас своїми поглядами, але при цьому не забували так само уважно спостерігати й одне за одним і задля власної безпеки тримались на безпечній відстані від інших. Найближче до нас стояли Френкі та Гівнюк. На Френкі був фрак, а в руці кийок, і схожа вона була в цю мить на циркового конферансьє.
Тепер це мені здається забавним, але тоді я не мав ні найменшого уявлення, хто були ті інші. Й, імовірно, це було на краще, тому що, якби я знав їхню репутацію тоді, я був би надто наляканий, щоб мислити логічно. Френкі звернулася до найбільш відомих банд дивних, що діяли в Нью-Йорку, і ватажки трьох із них відгукнулися. У центрі на передньому плані знаходився молодик із зачіскою, що нагадувала гребінь хвилі. Він мав бездоганний костюм, черевики, заляпані червоною грязюкою, а на його губах застигла тонка, загрозлива усмішка. Його звали Рек[78] Донован. Позаду нього стояли двоє його приспішників: скромна на вигляд дівчина, котра без особливої уваги проглядала газету, та хлопець, який узагалі не справляв враження того, хто вміє читати, — його рот був напіввідкритий, а на обличчі читалася легка розгубленість.
Рек уважно розглядав мене і при цьому вів діалог із малою дівчинкою в акуратному білому платті, перев’язаному величезним шовковим бантом. Її волосся являло собою складну зачіску із завитими кучерями, що спадали їй на спину. Обличчя в неї було біле як молоко, із гладенькою шкірою та дуже холодним виразом на ньому, а її ротик, на відміну від Рекового, був загнутий кутиками донизу та постійно перебував у русі, наче дівчинка щось жувала чи тихо розмовляла сама із собою. Найбільш дивною річчю в ній була чорна хмаринка, яка нависала над її головою та плечима, при цьому безперервно повільно ворушилась, але не розсіювалася. Хмарка звужувалась лійкоподібно в напрямку правого вуха дівчинки, звідки, здається, і виходила чорна імла. Дівчинку звали Енджеліка, і вона була сама.
Рек ненавидів фотографуватись, але колись одного разу я таки побачу один нечіткий знімок, на якому він позував точнісінько так само, як зараз сидів переді мною. На противагу йому, Енджеліка любила фотокамеру, і, зокрема, один її фотопортрет — де вона гойдається на гойдалці, випускаючи хмару диму з одного вуха, — стане широковідомим серед американських дивних, і дехто з них його братиме в рамочку та з любов’ю вішатиме на стіну, дехто використовуватиме, як мішень для стрільби, а дехто побачить його на оголошенні про розшук злочинця.
78
Рек (Wreck) — це ім’я, точніше прізвисько, з англійської можна перекласти, наприклад, як «Катастрофа», «Аварія», «Гаплик», «Капець» тощо.