Я обережно зняв карту, а потім перевірив решту стіни щодо всього, що там намалював Ейб. Які ще «хлібні крихти» він позалишав для мене, ховаючи їх на видноті? Я почав несамовито знімати все, на чому було бодай щось, намальоване чи написане рукою.
Таким чином, я знайшов кілька карт, які були намальовані від руки, пером, на чистому папері в клітинку, але вони були без позначок і контурні лінії на них мали незнайомі мені обриси. Була ще карта автомобільних доріг штатів Меріленд і Делавер, на якій були якісь помітки, тому я склав її та вклав у неї мапу «Мел-О-Ді». Були там, прикріплені до стіни, кілька поштівок, надісланих із тих місць, якими подорожував Ейб, — із мотелів, придорожніх «пасток для туристів»[35] та містечок, про які я ніколи не чув. Ейб припинив подорожувати, коли мені було близько одинадцяти. Попри протести моїх батьків, він самостійно постійно їздив машиною «відвідати друзів у штаті». І, хоча він ніколи не знаходив часу подзвонити моєму татові, щоби просто «відмітитись», та завжди надсилав мені поштівки з місць, куди вирушав. Я не знав, чи мають вони яке-небудь значення, але про всяк випадок поклав їх разом із картами, засунувши до книги у твердій обкладинці. Потім я поклав усе це до своєї спортивної сумки, поверх зміни одягу, що я зібрав. Рано-вранці я зібрав усю готівку, яку зміг знайти в усьому домі, що було не так багато, на додачу до тієї заначки, яку мої батьки тримали в шкарпетці в одному зі своїх комодів. Я обтягнув пачку з грошима гумкою та поклав її в мою стару — із зображенням Покемона — пластикову коробку для обідів, де в мене був набір основного туалетного приладдя, а також пачка таблеток від болю в шлунку та пляшечка «Пепто-Бісмолу»[36] — на випадок, якщо нам доведеться трохи помандрувати в супроводі якогось порожняка.
Я вже збирався затягнути блискавку на сумці, коли мені спало на думку ще дещо. Я став на коліна та витягнув із-під ліжка Ейбів журнал проведених операцій. Я підняв його та зважив у руці, намагаючись прикинути, чи варто брати його із собою. Він був товстий і важкий, але заповнений конфіденційною інформацією, так що Ейч майже напевне не захотів би, щоб цей журнал був украдений чи зник іще з якоїсь причини. Я подумав, що, імовірно, для безпечного зберігання мав би замкнути його в бункері Ейба. Але що як він мені знадобиться? У ньому було повно фотографій та підказок щодо того, як Ейб із Ейчем робили свою роботу. Це була золота копальня інформації.
Я повитягав зі спортивки одяг і туалетне приладдя, а потім дістав із книги карти й поштівки та вклав їх під задник журналу. Потім я поклав журнал на дно спортивної сумки, зверху знову склав одяг і туалетне приладдя, застебнув блискавку на сумці, а сумку зважив у руці. Це було схоже на жим тридцятифунтової гантелі. Я кинув сумку на ліжко. Вона відскочила та гепнулась на підлогу, й удар був такий потужний, що затремтіла вся кімната.
Тієї ночі я майже не склепив повік. Уранці я встав удосвіта, і ми з Еммою тишком-нишком вислизнули з дому. Ми поїхали до будинку Ейба, відчинили люк у підлозі його кабінету і спустилися в бункер, щоби глянути, яка ж іще не відкрита нами річ на нас там чекає. Я сподівався, що — як і натякав нам Ейч — це буде машина з чотирма справними дверцятами, але я не міг збагнути, як машина могла поміститись у тунелі, надто маленькому навіть для мене, або як я тепер витягатиму її назовні, навіть якщо вона тут усе-таки помістилась.
Усього лише за кілька хвилин оглядання підземної штаб-квартири мого діда ми знайшли в стіні якусь ручку. Частково вона втопала в темній прогалині між двома металевими полицями на стіні. Я дотягнувся та повернув оту ручку, і враз частина стіни разом із полицями відчинилась назовні, відкривши прохід у нову секцію тунелю. Ми зважились увійти — знову згорбившись, оскільки цей тунель був іще дужче клаустрофобічно «низькостельовим», ніж попередній. Емма запалила полум’я, а я підпер двері металевим ящиком із сухозамороженими «сніданками» з одного зі стелажів.
Десь футів через сто ми підійшли до вузьких бетонних сходів. Вони вели до товстих металевих дверей, які відчинялись не вперед чи на себе, а плавно ковзали вбік. За ними була комірчина. Застелена килимком домашня комірчина. Я тихо відчинив дощаті двері, і ми опинились у якійсь спальні, типовій для передмістя. Там було ліжко з голим матрацом, тумбочкою та комодом із дзеркалом. На стінах нічого. Вікна були забиті, і єдине світло, яке було в кімнаті, пробивалося крізь щілини між дошками.
Ми опинились у іншому будинку в тому ж провулку.
— Що це за місце? — запитала Емма, проводячи пальцем по запиленому комоду.
35
Установи, заклади та організації, створені чи спрямовані на приманювання туристів та їхніх грошей.
36
Безрецептурний медпрепарат для «швидкої допомоги» при різноманітних розладах шлунково-кишкового тракту.