— Я захоплююсь механікою, так само як біомедициною, — сказав Єнох. — Органи. Двигуни. Поміняйте мастило на кров — і вони не так уже й відрізняються. І я можу воскресити мертвий двигун, обійшовшись без баночки з серцями. І це добре, тому що ця машина, британська та майже сорокалітня, украй ненадійна, якщо її не підтримувати молитвами. Й оскільки Ейб тепер мертвий і все таке, я щиро переконаний, що є єдиною людиною на тисячу миль навколо, яка підходить для роботи на цій машині. Ось чому, хоч я й не хочу, — він закинув свою сумку в багажник поряд з моєю, — ви змушені взяти мене з собою.
— Ой, та залазь уже, щоб ми могли поїхати нарешті, — сказала Емма.
— Цур, моє! — вигукнув Єнох, пірнаючи на сидіння поруч із водійським.
— Це буде дуже довга подорож, — прокоментував Мілард.
Я зітхнув. Здавалось, я не мав вибору.
Наші друзі зібрались на під’їзній алеї, щоб нас провести. Ми обмінялись обіймами, і вони побажали нам удачі — усі, крім Клер, котра, набурмосена, залишилась стояти на порозі.
— Коли ви повернетесь? — запитав Г’ю.
— Дайте нам тиждень, а потім починайте хвилюватись, — відповів я.
— Цур, я перший, — сказав Горацій. — Я вже хвилююсь.
Розділ восьмий
Наш шлях пролягав по набережній, що вздовж коси, та через міст, потім через майже безлюдні околиці та самісінький край містечка. Там — виїзд на міжштатну-75, а далі нам на північ.
Першою зупинкою мав стати «Вогненний Чоловік», що б це не було. І його, як казав Ейч, можна було знайти всередині кола, залишеного вологою склянкою на карті «Мел-О-Ді». Це звузило зону пошуку місця призначення до приблизно тридцяти квадратних миль десь серед боліт, що знаходились у центрі штату за кілька сотень миль на північ.
Сидячи за кермом, я повністю був поглинутий метою впоратись із потужним, але зі своїми вивертами старим автомобілем мого діда. У нього було важке рульове управління, і він так нахилявся на поворотах, що в мене з грудей серце вискакувало. А на додачу, всі його давачі та шкали вимірювальних приладів були розташовані не з того боку.[40] На пасажирському сидінні поряд зі мною сиділа Емма, і в неї на колінах лежав розгорнутий звичайний — надрукований, а не намальований від руки — дорожній атлас Флориди. (Мілард також захопив був із собою примірники «Дивної Планети», хоча карти в них були вже доволі застарі.) Я наполіг, щоб нашим штурманом була Емма, тому що це давало мені привід переселити Єноха на заднє сидіння та провести наступну пару днів, час від часу поглядаючи на її обличчя, а не його. Єнох сердито дувся у віконце та періодично бив ногою в спинку мого сидіння. Мілард, сплющившись, сидів між ним та Бронвін, якій довелося повернутись по-діагоналі, щоб її довгі ноги помістились.
— Звідси до кола на карті близько трьохсот миль, — говорила Емма, поглядаючи то на мультяшну карту, то на дорожній атлас. — Якщо ми не будемо зупинятись, то можемо бути там за п’ять годин.
— Ми маємо коли-небудь зупинитись, — озвалася Бронвін. — Ви ще не купили нам сучасний одяг.
Вона казала правду. Усі, кого я брав на шопінг, залишились удома; ті ж, хто вирушив зі мною, і досі були в одязі, у якому прибули з Акра. Їхній зовнішній вигляд скоро може стати проблемою.
— Ми скоро зупинимось, — сказав я. — Я тільки хочу, передусім, покрити певну відстань між нами та пані Сапсан.
— Як ви думаєте, де той Портал? — запитав Єнох. — Дуже далеко?
— Можливо, — відповів я.
— Чи зможеш ти так довго вести машину? — поцікавився Мілард.
— Муситиму, — відповів я. Ми не могли їхати міняючись, тому що в моїх друзів не було водійських прав. А крім того, Мілард був невидимий, що миттю привернуло б до нас увагу, Бронвін дуже боялась сідати за кермо, а Єнох не мав досвіду. Тільки Емма більш-менш уміла кермувати, але, знову ж таки, не мала водійських прав. Отже, усе було на мені.
— Просто тримайте мене на кофеїні, — додав я.
— Я допоможу, — озвався Єнох. — Я доправлю нас туди набагато швидше, ніж ти.
— Забудь про це, — сказав я. — Коли ми повернемось, ти зможеш узяти уроки водіння, але зараз навчатися не час.
— Мені не потрібні уроки, — відказав він. — Я вже знаю все про те, як працюють машини.
— Це не одне і те ж.
Він знову вдарив ногою спинку мого сидіння, і сильно.
— Е-е, за що?
— Водиш, як бабуся.
І так сталося, що саме в цей момент ми вже були перед в’їздом на міжштатну автостраду. Я звернув у бік в’їзду та втопив педаль газу до підлоги. Двигун завив, а з мене вирвався несамовитий сміх. І аж до тієї миті, поки ми не доїхали до місця, звідки вже починалась магістраль, Єнох верещав на мене, щоб я уповільнив рух. Я перевірив дзеркала, чи не видно там поліцейських машин, трохи попустив газ та натис усі віконні кнопки.
40
У британських автомобілях, як правило, кермо розташоване праворуч, а прилади й давачі — дзеркально, порівняно з іншими європейськими чи американськими автомобілями.