– Прямолінійний, чесний, ревний страж порядку, що старанно виконує свій обов’язок, – ось це мій стиль. Жодних викрутасів, жодних вигадливих прийомів. Лише чесна праця. Цілковита приземлена прагматичність – ось що обираю я.
Пуаро підняв келих.
– Тож випиймо за наші з вами методи, і нехай спільні зусилля принесуть нам успіх.
– Сподіваюся, полковник Рейс добуде нам якусь вартісну інформацію про Деспарда, – мовив Баттл. – Він має доступ до багатьох джерел інформації.
– Як щодо місіс Олівер?
– Важко сказати щось напевне. Мушу визнати, що мені чимось симпатизує ця жінка. Вона говорить багато дурниць, але загалом вона своя людина. А ще жінки вміють винюхати щось таке про інших жінок, чого чоловікам зроду-віку не дізнатися. Місіс Олівер може розвідати щось важливе.
Чоловіки попрощалися й розійшлися. Баттл повернувся до Скотленд-Ярду, щоб дати певні вказівки щодо подальшого розслідування, а Пуаро вирушив за адресою Ґлостер-террас, 200.
Доктор Робертс так сильно здійняв брови, побачивши гостя, що його обличчя набуло комічного виразу.
– Двоє нишпорок за один день, – сказав він. – До вечора й кайданки не забаряться, еге ж?
Бельгієць усміхнувся.
– Можу запевнити вас, докторе Робертс, що я всім чотирьом приділяю однакову кількість часу й уваги.
– Що ж, і на тому дякую. Бажаєте закурити?
– Якщо ви не заперечуєте, я надаю перевагу своїм, – сказав візитер і дістав крихітну папіроску.
– То чим я можу вам допомогти? – запитав Робертс.
Детектив помовчав якусь мить, видихаючи цигарковий дим, а тоді поцікавився:
– Докторе, чи добре ви розбираєтеся в людях?
– Не знаю. Гадаю, що так. Лікар мусить уміти розбиратися в людях.
– От і я так подумав. А потім сказав собі: «Лікарі завжди вивчають своїх пацієнтів – вирази їхніх облич, рум’янець на щоках, бачать, чи пришвидшується їхнє дихання, чи з’являються будь-які ознаки неспокою. Лікарі помічають ці речі автоматично, навіть не замислюючись про них! Доктор Робертс – точно та людина, яка мені допоможе».
– Я буду радий вам допомогти. Кажіть, що треба зробити?
Пуаро дістав із маленького кишенькового футляра три акуратно складені листочки з результатами гри в бридж.
– Ось тут у нас перші три робери, розіграні того вечора, – пояснив він. – Цей перший написаний рукою міс Мередіт. Тепер питання до вас: чи можете ви по свіжій пам’яті сказати, які саме заявки було зроблено і як проходили розіграші?
Робертс витріщився на бельгійця очима, повними здивування.
– Ви жартуєте, мсьє Пуаро? Та я вже не пригадаю таких деталей.
– Не пригадаєте? Я був би вам страшенно вдячний, якби ви все-таки спробували. Ось погляньте на перший робер. Перший гейм, очевидно, пройшов на чирвах чи піках, інакше якась зі сторін утратила б п’ятдесят очок.
– Дайте подумати… То була перша роздача. Так, гадаю, тут були піки.
– А наступна роздача?
– Здається, одна зі сторін опустилася на п’ятдесят, але я не можу сказати, яка саме і яка там була масть. Даруйте, мсьє Пуаро, але ви не можете очікувати від мене, що я пам’ятатиму всі деталі.
– Зовсім не пам’ятаєте жодних заявок і ходів?
– Я зіграв великий шлем[21]. Це я пам’ятаю. Там ще й контра була оголошена. А потім я якось сильно програв, бо заявив три без козиря, якщо не помиляюся, і багато втратив. Але це вже було пізніше.
– Ви пам’ятаєте, з ким ви грали?
– З місіс Лоррімер. Пригадую, вона ще мала незадоволений вигляд. Гадаю, їй не подобалося, що я так ризиковано грав.
– А інших розіграшів чи заявок ви не пам’ятаєте?
Робертс зайшовся сміхом.
– Мій любий мсьє Пуаро, невже ви справді думаєте, що я можу таке пам’ятати? Передовсім у той вечір відбулося вбивство, а така подія затьмарює і викидає з пам’яті навіть найприголомшливіші карткові розіграші. Та й до того ж відтоді я зіграв уже з пів дюжини нових роберів.
Чоловічок сидів, дивлячись на лікаря пригніченим поглядом.
– Вибачайте, – сказав Робертс.
– Та це не дуже важливо, – повільно проказав детектив. – Я сподівався, що ви пригадаєте кілька розіграшів, бо вони могли б допомогти пригадати інші речі.
– Які інші речі?
– Ну, наприклад, ви могли б помітити, як ваш партнер припустився помилки в простенькій грі без козиря або ж ваш противник, скажімо, раптом чомусь поклав не ту карту й подарував вам кілька несподіваних взяток.
Обличчя доктора Робертса враз посерйознішало. Він нахилився вперед у своєму кріслі.
– То он воно що, – сказав він. – Тепер я розумію, до чого ви хилите. Даруйте, я спершу подумав, що ви несете якусь дурню. Ви хочете сказати, що вбивство – а точніше той факт, що воно вдалося, – могло якось змінити манеру гри того, хто його скоїв?
21
Найвища можлива заявка, контракт, що зобов’язує сторону взяти максимальну кількість взяток – усі тринадцять.