Уголос же вона промовила:
– Можемо сісти на цей автобус і доїхати до вокзалу Паддінґтон. Тоді встигнемо на потяг о 16: 48.
Розділ дев’ятнадцятий. Нарада
У кімнаті Еркюля Пуаро задзеленчав телефон. Піднявши слухавку, чоловічок почув чийсь шанобливий голос:
– Це сержант О’Коннор. Телефоную вам від імені суперінтенданта Баттла, щоб запитати, чи не могли б ви завітати до нього в Скотленд-Ярд об 11: 30.
Детектив дав ствердну відповідь, і сержант О’Коннор поклав слухавку.
Рівно об 11 годині 30 хвилин Пуаро вийшов із таксі й попрямував до дверей Нового Скотленд-Ярду. Цієї ж миті хтось схопив його за руку. То була місіс Олівер.
– Мсьє Пуаро. Як чудово! Ви ж мене врятуєте, правда?
– Enchanté[44], мадам. Чим я можу вам допомогти?
– Можете заплатити за моє таксі? Я не знаю, як так сталося, але я випадково взяла з собою сумочку, в якій тримаю гроші для поїздок за кордон. А таксист навідріз відмовляється брати франки, ліри чи марки!
Пуаро галантно дістав із кишені кілька монет, розрахувався з водієм і зайшов у будівлю разом із письменницею.
Їх провели до кабінету суперінтенданта Баттла. Той сидів за своїм столом зі ще дерев’янішим виразом обличчя, ніж завжди.
– Нагадує якусь новомодну скульптурку, – прошепотіла місіс Олівер до Пуаро.
Баттл підвівся й потиснув їм обом руки, після чого вся трійця сіла.
– Я подумав, що час нам уже провести невеличку зустріч, – мовив поліціянт. – Я розкажу вам, про що дізнався сам, а ви – про свої успіхи. Ще тільки зачекаємо на полковника Рейса і тоді…
Але в цей момент двері відчинилися, і до кабінету зайшов полковник.
– Даруйте за спізнення, суперінтенданте. Добрий день, місіс Олівер. Вітаю, мсьє Пуаро. Перепрошую, якщо змусив вас чекати. Річ у тім, що я від’їжджаю завтра й мав завершити багато справ.
– Куди ви вирушаєте? – запитала місіс Олівер.
– На невеличке полювання в Белуджистані.
З іронічною посмішкою на вустах Пуаро сказав:
– У тих краях зараз трохи неспокійно, чи не так? Мусите бути дуже обережними.
– Обов’язково, – відповів Рейс серйозним тоном, проте його очі зблиснули грайливим вогником.
– Маєте щось для нас, сер? – поцікавився Баттл.
– Так, зібрав інформацію про Деспарда. Ось, тримайте…
Він підсунув суперінтендантові стосик паперів.
– Там повно інформації про те, де й коли він бував. Мені здається, що більшість із цього не має жодного стосунку до нашої справи. Та й узагалі тут немає нічого компрометувального. Він міцний горішок з ідеальною репутацією. Прихильник суворої дисципліни. Місцеві його завжди любили й довіряли йому. В Африці, де полюбляють давати одне одному довжелезні імена, його прозвали «Чоловіком, що тримає рот на замку й судить по справедливості». Наші ж усі одностайно сказали б, що він Пукка Сагіб[45]. Він прекрасний стрілець, людина холодного розуму. Та й загалом далекоглядний і надійний чолов’яга.
Заледве розчулений цією хвалебною промовою, Баттл запитав:
– Чи є якісь раптові смерті, пов’язані з ним?
– Я надав цьому питанню особливу увагу. Одного разу він прийшов на поміч своєму товаришеві, на якого напав лев, і врятував його.
– Зараз ми маємо зосередитися не на історіях порятунку, – зітхнув суперінтендант.
– Але ж і наполегливий ви, Баттле. Що ж, мені вдалося накопати інформацію лише про один випадок, який потенційно може вас зацікавити. Під час подорожі у віддалені райони Південної Америки Деспард супроводжував професора Лаксмора, відомого ботаніка, та його дружину. Професор помер від лихоманки і був похований десь біля витоків Амазонки.
– Від лихоманки, кажете?
– Так, від лихоманки. Але, щоб бути зовсім чесним із вами, мушу сказати, що один із місцевих носіїв (якого, до речі, звільнили за крадіжку) розповідав, начебто професор не помер від лихоманки, а був застрелений. Проте цих чуток ніхто ніколи серйозно не сприймав.
– Здається, їхній час настав.
Рейс похитав головою.
– Я виклав вам факти. Ви просили зібрати інформацію, і ви маєте на неї право. Але я ні за що не повірю, що та брудна робота, свідками якої ми всі стали, справа Деспардових рук. Баттле, повірте, він – своя людина.
– Тобто людина, яка не здатна на вбивство?
Полковник Рейс завагався з відповіддю.
– Нездатна на те, що я назвав би вбивством, так, – зрештою сказав він.
– А проте здатна вбити когось, якщо на те будуть вагомі й незаперечні, на її погляд, причини?
– У такому разі я переконаний, що це справді були б вагомі й незаперечні причини!
Поліціянт похитав головою.
– Не можна дозволяти, щоб одна людина вирішувала долю іншої й брала закон у свої руки.
45
Pukka sahib – сленґовий термін, що дослівно перекладається з гінді як «абсолютний господар». Цей вираз використовувався британськими колоністами для позначення європейців, зокрема британців, що проявляли себе як чесні, неупереджені представники колоніальної влади.