Пуаро помітив цю моментну зміну виразу її обличчя.
– C’est pénible, n’est ce pas?[54] Тут немає нічого дивного. Така юна особа, як ви, раптом уперше в житті втягнута у вир жахливих речей. Ви, мабуть, ніколи раніше не бачили насильницької смерті.
Рода зачовгала ногами по підлозі, відчуваючи невелике збентеження.
– Почнімо? – сказала Енн.
– Пориньте думками назад. Я хочу, щоб ви пригадали, що саме ви бачили в тій кімнаті.
Дівчина подивилася на нього підозріливим поглядом.
– Я вас не зовсім розумію.
– Все просто. Стільці, столи, декор, шпалери, штори, камінні прибори. Ви бачили всі ці речі. То чи можете ви їх описати?
– Зрозуміло. – Енн завагалася на мить і насупила обличчя. – Це нелегко. Не думаю, що я справді зможу згадати. Я не пригадаю, які там були шпалери. Стіни, здається були пофарбовані в якийсь нейтральний колір. На підлозі були килими. Ще там був рояль. – Вона похитала головою. – Я дійсно більше не можу нічого згадати.
– Але ви навіть не намагаєтеся, мадемуазель. Ви точно мусили запам’ятати якісь предмети, прикраси чи антикварні дрібнички.
– Пам’ятаю скриньку з єгипетськими прикрасами, – повільно промовила Енн. – Вона стояла біля вікна.
– Так-так, у протилежному кутку кімнати від столу, на якому лежав стилет.
Енн глипнула на нього очима.
– Я взагалі не маю уявлення, на якому столі він лежав.
«Pas si bête[55], – прокоментував про себе Пуаро. – Але й Еркюль Пуаро теж не дурний! Якби вона знала мене краще, то зрозуміла б, що свої справжні piège[56] я розставляю набагато делікатніше!»
Вголос детектив сказав:
– Кажете, що пам’ятаєте скриньку з єгипетськими прикрасами?
Енн відповіла з певним пожвавленням у голосі:
– Так, деякі з них були справді чудові. Сині з червоними. Емальовані. Кілька гарненьких перснів. А ще скарабеї, але вони мені не дуже до вподоби.
– Містер Шайтана був знаним колекціонером, – пробурмотів Пуаро.
– Мабуть, так, – погодилась Енн. – Кімната рясніла різними речами, аж очі розбігалися.
– Так розбігалися, що ви навіть не можете назвати нічого більше, що привернуло вашу увагу?
Дівчина ледь усміхнулася й сказала:
– Хіба що ще вазу з хризантемами, в якій уже давно пора було змінити воду.
– О, так, слуги часто забувають про такі речі.
Пуаро замовк на хвилину-другу, тож Енн, порушуючи тишу, несміливо промовила:
– Боюся, я не помітила того, на що ви сподівалися.
Бельгієць ласкаво всміхнувся.
– Це не важливо, mon enfant[57]. Власне кажучи, я на це не сильно розраховував. Скажіть, будь ласка, чи бачилися ви останнім часом із нашим бравим майором Деспардом?
Пуаро побачив, як її щік торкнувся делікатний рум’янець.
– Він сказав, що згодом навідається до нас знову, – відповіла Енн.
– Але він цього не робив! – втрутилася Рода. – Ми з Енн у цьому впевнені.
Детектив лиш блимнув на них очима.
– Як чудово, що йому вдалося переконати двох таких чарівних леді у своїй невинності.
«О Боже, – подумала Рода. – Він збирається поводитись як типовий француз, а мені від цього стає аж незручно».
Вона підвелася й почала розглядати гравюри на стінах.
– Це чудові роботи, – сказала дівчина.
– Так-так, непогані, – відповів Пуаро.
Він завагався, дивлячись на Енн.
– Мадемуазель, – нарешті озвався він. – Я хотів запитати вас, чи не могли б ви мені з дечим допомогти. Це вже зовсім не стосується теми вбивства, цілком приватне прохання.
Енн мала трохи здивований вигляд. Чоловічок продовжував говорити дещо збентежено.
– Розумієте, Різдво не за горами. А мені треба запастися подарунками для племінниць і двоюрідних онучок. Трохи важко розібратися, що нині подобається юним леді, адже мої смаки, на жаль, доволі старомодні.
– Чим я можу вам допомогти? – ласкавим тоном запитала Енн.
– От шовкові панчохи, наприклад. Це хороший подарунок?
– Так, звичайно. Завжди приємно, коли дарують панчохи.
– Мені аж від душі відлягло. Отож про що я хотів вас попрохати. Я придбав кілька пар панчіх різних кольорів. Тут, гадаю, близько п’ятнадцяти чи шістнадцяти пар. Чи можу я вас попросити поглянути на них і відкласти десь із пів дюжини тих, які вам найбільше сподобаються?
– Звісно, – сказала, підсміюючись, Енн, встаючи зі свого місця.
Пуаро провів дівчину до столу в алькові, який був завалений найрізноманітнішим причандаллям. Якби вона лише знала, наскільки цей безлад разюче не відповідав знаній охайності й акуратності Еркюля Пуаро. Там повсюди купами лежали панчохи, якісь хутряні рукавички, календарики й коробки з цукерками.