Той кивнув на знак згоди.
Енн також заторочила, майже задихаючись:
– Так, так, це правда.
– До чого все це, друже? – нетерпляче промовив Робертс. – Дайте мені його оглянути. Може, він просто знепритомнів.
– Він не знепритомнів, і даруйте, але я не дозволю нікому торкнутися його до приходу лікаря з поліційного відділку. Леді та джентльмени, містера Шайтану вбили.
– Вбили? – пролунав нажаханий голос Енн, яка не могла повірити в значення цього слова.
Деспард лише продовжував упиватися відсутнім поглядом кудись поперед себе.
– Як це вбили? – різко прокричала місіс Лоррімер.
– Святий Боже! – тільки й видобув із себе доктор Робертс.
Суперінтендант Баттл повільно кивнув головою. Цієї миті він скидався на порцелянову статуетку. Його обличчя зовсім не виражало емоцій.
– Закололи, – промовив він. – Ось як його вбили. Закололи.
А тоді раптово ошелешив усіх запитанням:
– Хтось із вас уставав з-за столу під час гри?
Він побачив, як вирази чотирьох облич навпроти нього враз змінилися. Там були страх, розуміння, обурення, сум’яття, жах, але нічого з того, що могло б хоч якось допомогти.
– То як?
Запала мовчанка, а тоді майор Деспард (він підвівся з-за столу і тепер стояв, як солдат на параді, повернувшись своїм вузьким розумним обличчям до Баттла) тихенько промовив:
– Гадаю, кожен із нас у той чи інший час уставав з-за столу – чи то взяти собі щось випити, чи то підкинути дров у вогонь. Я особисто робив і те, і те. Коли я підійшов до каміна, Шайтана спав у своєму кріслі.
– Спав?
– Ну, так мені тоді здалося, що спав.
– Можливо, так воно й було, – промовив Баттл. – Або ж він уже був мертвий. З цим ми зараз і будемо розбиратися. Я попрошу вас пройти до сусідньої кімнати. – Суперінтендант звернувся до Рейса, що безмовно стояв поруч із ним: – Полковнику Рейс, може, підете з ними?
Той одразу кивнув на знак згоди й розуміння.
– Безперечно, суперінтенданте.
Четверо гравців бриджу повільно пройшли до іншої кімнати.
Місіс Олівер сіла в крісло у дальньому кінці вітальні й почала тихенько плакати.
Баттл підняв телефонну слухавку й комусь зателефонував. Потім він оголосив:
– Місцева поліція буде тут з хвилини на хвилину. Начальство розпорядилося, щоб я очолив це розслідування. Поліційний лікар теж прибуде негайно. Мсьє Пуаро, на вашу думку, скільки часу пройшло з моменту смерті? Я сказав би, точно понад годину.
– Погоджуюся. На жаль, ніхто не зможе дати нам точнішої інформації. Ніхто не зможе сказати: «Цей чоловік уже мертвий одну годину, двадцять п’ять хвилин і сорок секунд».
Баттл кивнув, думаючи про щось своє.
– Він сидів одразу перед вогнем. Це важливий момент. Отже, з моменту смерті пройшло понад годину часу, але точно не більше двох із половиною. Впевнений, що наш лікар зможе це підтвердити. Але ніхто нічого не чув і ніхто нічого не бачив. От дивина! Це ж треба було, щоб убивця зважився на такий відчайдушний крок! Зрештою, містер Шайтана міг би закричати.
– Однак він цього не зробив. Убивці неабияк пощастило. Як ви вже сказали, mon ami[15], це було дуже відчайдушне вбивство.
– Мсьє Пуаро, маєте якісь припущення щодо мотивів? Чи щось таке?
– Так, мені є що сказати з цього приводу, – повільно мовив Пуаро. – Але спершу ви скажіть мені, чи містер Шайтана не натякав вам, на який саме прийом вас було запрошено сьогодні.
Суперінтендант Баттл допитливо дивився на нього.
– Ні, мсьє Пуаро. Він узагалі нічого не казав. А чому ви запитуєте?
Десь іздалеку долинув звук дзвінка, хтось постукав дверним молоточком.
– Наші приїхали, – сказав Баттл. – Піду зустріну їх. А тоді послухаємо вас. Потрібно братися за роботу.
Пуаро кивнув у відповідь.
Поліціянт вийшов із кімнати.
Місіс Олівер продовжувала ридати.
Бельгієць підійшов до столу для бриджу. Нічого не торкаючись руками, він узявся розглядати записи, на яких вівся рахунок гри. Він похитав головою кілька разів.
– От же ж дурник! Який же він дурник! – бурмотів детектив. – Вирядитись як сам чорт і намагатися настрашити людей. Quel enfantillage![16]
Двері відчинилися. Всередину зайшов поліційний лікар із сумкою в руці. Слідом за ним увійшов дільничний інспектор, який розмовляв із Баттлом. Потім з’явився фотограф. Констебль залишився в коридорі.
Розслідування злочину почалося.
Розділ четвертий. Перший убивця?
Еркюль Пуаро, місіс Олівер, полковник Рейс та суперінтендант Баттл сиділи за столом у їдальні.
Пройшла година, відколи приїздила поліція. Тіло оглянули, сфотографували і забрали. Був також експерт із відбитків пальців, але зараз він уже зробив свою роботу й пішов.