— Даруйте,— вона зашарілася.— Це просто... вітання. Мабуть, дещо непрофесійне.
— Можна сказати й так, Меті. Та я не скаржитимусь,— і він засміявся.
Невдовзі вони вже сиділи у кабінеті з його затишною, майже змовницькою атмосферою потрісканої шкіри, з віскі в руках.
— Меті, я тут чув, ви не дуже добре поводились.
— А що ви чули? — стривожено запитала вона.
— Серед усього іншого, що ви засмутили Ґревіла Престона.
— А, це. Боюся, що так.
— Боїтеся?
— Ґрев не надрукує нічого мого. Мене витурили. Сапати город[50].
— У цьому є і свої привабливі сторони.
— Не тоді, коли увесь світ змінюється, а я в цьому не беру участі. Не коли...— вона зам’ялася.
— Коли що, Меті? Я бачу, вас щось непокоїть.
— Коли відбувається щось справді недобре.
— Це ж політика.
— Ні, це не лише політика. Щось набагато гірше.
— Розкажіть мені все, якщо бажаєте. Вбачайте в мені отця-сповідальника.
— Ні, я б так ніколи не змогла, Френсисе.
— А ви ж ніби казали, що я нагадую вам батька.
— Лише своєю силою.
Її щоки запалали, здавалося, вона засоромилася; він усміхнувся. І несподівано для Меті кімнату заповнив вир кольорів — кришталева блакить його очей, бурхливий бурштин віскі, глибокі темні відтінки старої шкіри, персидський пурпур килимка. Вона чула, як калатає її серце в утробній тиші. Меті простягнула склянку — освіжити, знаючи, що, прийшовши сюди, вона розпочала щось, що повинна буде й закінчити.
— Я думаю, хтось навмисне націлився на Колінґриджа.
— Я вражений.
— Злиті опитування, злита інформація. Думаю, педингтонська адреса була підставою, а це означає...
— Що ж це означає?
— Що купівля акцій була також підставою.
Здавалося, Уркгарт здригнувся, так ніби хтось ущипнув його за щоку.
— Але навіщо?
— Авжеж, щоб позбутися прем’єр-міністра! — вигукнула Меті, сердита, що він так повільно усвідомлює те, що вона вже ясно збагнула.
— Але ж... але ж... хто, Меті? Хто?
— Роджер О’Ніл причетний до цього.
— Роджер О’Ніл? — Уркгарт глузливо розреготався.— Але що ж, на бога, він отримав би з усього цього?
— Я не знаю! — вона гупнула кулаком по шкіряному дивану, її роздратування клекотало.
Уркгарт підвівся зі свого крісла, підійшов і сів біля неї. Взяв її за руку, повільно розтиснув кожен палець, потер долоню своїм великим пальцем.
— Ви засмучена.
— Атож, я засмучена. Я — журналістка, яка сидить на найбільшій, бляха, історії сторіччя, а її ніхто не надрукує.
— А я думаю, ви занадто засмучена, щоб думати ясно.
— До чого ви? — сказала вона ображено.
— Роджер О’Ніл,— повторив він тоном, повним презирства.— Він не здатен контролювати власні звички, не те щоб жонглювати пазлами складної змови.
— Я помітила.
— Тож?..— підохотив він, підбадьорюючи її.
— Він має діяти з кимсь іще. З кимсь серйознішим, могутнішим. Хто може отримати зиск від зміни лідера.
Уркгарт кивнув на згоду.
— Десь там має бути ще одна фігура, яка смикає О’Ніла за нитки.
Він штовхав її на небезпечну стежку, хоч і знав, що вона зрештою дістанеться її самотужки. Краще вести її за руку.
— Тож ми шукаємо таємничу людину, яка має і засоби, і мотиви. Здатну керувати О’Нілом. З доступом до делікатної політичної інформації.
Він дивився на неї зі щораз більшим захопленням. Меті не лише вродлива, але й здатна, раз почавши, пройти увесь шлях з дивовижною майстерністю. Досягши кінця стежини й побачивши краєвид, вона задихнулася.
— Когось, хто запекло боровся з прем’єр-міністром.
— Таких безліч.
— Ні! Ні! Хіба ви не бачите? Є лише одна людина, яка підпадає під увесь опис,— вона задихалася, захоплена власним відкриттям.— Лише одна. Теді Вільямс.
Уркгарт відкинувся на дивані, його щелепа відвисла.
— Боже милий. Це нечувано.
Прийшла її черга брати його за руку, стискати.
— Тепер ви розумієте, чому я в розпачі. Це надзвичайна історія, та Ґрев до неї і не торкнеться.
— Чому?
— Тому що я не можу нічого довести. Нема надійних доказів. Тож я попала. Просто не знаю, що робити, Френсисе.
— Це одна з тих причин, чому я вас сьогодні запросив, Меті. У вас зараз складні часи. Гадаю, я міг би допомогти.
— Справді?
— Вам треба запропонувати Престону щось іще, щось, чому він не зможе опиратися.
— І що ж це?
— Інсайдерська історія кампанії Уркгарта. Хтозна, може, я навіть і виграю. І, якщо так, потім ті, хто має привілейований доступ, мали б на Фліт-стріт міцні позиції. І можу вас запевнити, Меті, якщо я виграю, ви матимете особливо привілейований доступ.
50
Gardening leave («городня відпустка») — відсторонення працівника від роботи без повного звільнення, почасти зі збереженням заробітної плати. Проводиться, коли працівник має намір звільнитися. Мета — уникнення витоку важливої інформації, яка може зашкодити роботодавцю у випадку, якщо працівник перейде до конкурентів.