Він почав свій підйом багато років тому як особистий парламентський секретар Меті Тетчер, з посту без жодного формального впливу, та близьке перебування до вічного вогню вкидало всіх у трепет. Його сходження до Кабінету було стрімким, і він утримував кілька важливих портфелів, включаючи відповідальність за серйозні урядові шкільні реформи як міністр освіти — це вже останні два роки, за Колінґриджа. На відміну від деяких попередників, йому вдалося знайти порозуміння з вчителями, хоча й були такі, що звинувачували його у неспроможності виносити справді жорсткі рішення, називаючи його примирителем.
Та хіба партії у її теперішньому стані не потрібно трохи примирення? Внутрішня боротьба навколо Колінґриджа лишила шрами, а дедалі більша гострота кампанії вибору його наступника не робила нічого, як тільки втирала сіль у рани. Особливо підливав олії у вогонь Вултон, намагаючись реанімувати свій колишній «суворий північний» політичний стиль; та називати заступ сраною лопатою — тільки гірше суперечити традиційному духу в партії. Прийшов час Ерла, прийшов час.
Сьогоднішній день, субота, стане великим днем, прихильники партії на мітингу в його окрузі махатимуть прапорами, яскраво оздоблена зала переповнена буде прибічниками, яких він може назвати на ім’я — звісно, що перед камерами. І він оголосить масштабну політичну ініціативу. Вони зі службовцями працювали над нею певний час, ще трохи зусиль — й вони її закінчать. Уряд вже й так запропонував випускникам, які не знайшли роботи, гарантоване місце на підготовчих курсах, але тепер у них буде можливість пройти ці курси в іншій країні Спільного ринку[44], отримуючи практичні навички, а також вивчити мову.
Ерл був певен, що промову сприймуть гарно. Промову, що ряхтітиме новими горизонтами, можливостями для молоді, яскравішим майбутнім та іншими банальностями, які він міг втиснути у кожен її дюйм.
І coup de grace[45]. Він так назве це, використає французьку, цілком відповідно. Він змусить бюрократів у Брюселі за все заплатити. Він вже передчував бурхливі оплески, які хлинуть на нього, підхоплять і понесуть його аж на Даунінг-стріт.
Коли він прибув, на в’їзді до Ессексу на нього вже чекав великий натовп з аплодисментами. Люди розмахували маленькими Юніон-Джеками і старими виборчими плакатами, які проголошували його «Графом Ессекським»[46]: їх винесли, щоб надати події атмосферу виборчої гонки. Був навіть духовий оркестр, який вдарив, тільки-но Ерл зайшов у двері зали, тиснучи людям руки праворуч і ліворуч. Місцевий мер вивів його на низький дерев’яний поміст, поки оператори й освітлювачі маневрували у пошуках найкращого кута. Ерл зійшов сходами, поцілував дружину, оглянув натовп, прикрив очі від світла, помахав на оплески, а тим часом мер оголосив, що це «людина, яку непотрібно представляти, тільки не вам — а скоро вже й нікому в країні!» В той момент Гарольд Ерл почувався на вершині найбільшого особистого тріумфу свого життя.
І саме в цей момент він уздрів декого. Той стояв у першому ряді, затиснутий між іншими натхненними прихильниками, махав рукою й аплодував з усіма. Саймон. Єдина людина на світі, якої він сподівався більше ніколи не бачити і не чути.
Одного разу вони зустрілися у залізничному вагоні пізно вночі, коли Ерл повертався з мітингу на північному заході. Вони були самі, Ерл п’яний, а Саймон дуже і дуже дружній. І гарний. Апелював до того боку Ерла, про який він намагався забути ще з університету. Поки поїзд гуркотів крізь ніч, вони з Саймоном увійшли до світу, відрізаного від яскравого світла і відповідальності, про яку вони геть забули. Ерл зрозумів, що вчиняє дії, які ще кілька років тому підлягали тюремному ув’язненню й досі вважалися легальними лише між дорослими, за взаємною згодою, приватно, точно не у вагоні британської залізниці за двадцять хвилин від Бірмінгему.
Ерл вийшов похитуючись у Юстені, втиснув дві двадцятки в руку Саймону і провів ніч у своєму клубі. Він не міг витримати повернення додому.
Він не бачив Саймона наступні шість місяців, поки, як грім серед ясного неба, той не з’явився у центральному фойє будівлі парламенту, питаючи офіцерів поліції, чи можна побачитися з Ерлом. Поки міністр у паніці приїхав, молодик наробив публічного ґвалту, пояснивши, що упізнав Ерла з недавньої політичної передачі партії, і в дуже м’якій манері попросивши грошей. Ерл компенсував йому деякі «витрати» на поїздку до Лондона і побажав успіхів.
44
Європейська економічна спільнота (ЄЕС) — міжнародна торгівельна організація, що існувала на теренах Європи з 1957 року. Початково складалася з Бельгії, Західної Німеччини, Італії, Люксембургу, Нідерландів і Франції, які згодом утворили основу ЄС.