Захищали Джеймса Стюарта чотири чоловіки: два шерифи — Браун з Колзтауна і Міллер, містер Макінтош та містер Стюарт молодший з Стюарт-Холла. Всі вони домовились, що після проповіді обідатимуть у стряпчого. Мене теж люб'язно запросили. По обіді, коли вже прибрали з столу і всі випили по келиху пуншу, дуже вміло приготованого шерифом Міллером, ми заговорили про справу. Я стисло виклав історію свого викрадення й полону, а вони почали знову й знову розпитувати мене про обставини, за яких сталося вбивство. Я розповідав дуже докладно, з усіма подробицями, бо цю справу юристи обговорювали вперше. Проте наслідки обговорення виявились для всіх дуже невтішними, та й моїх сподівань вони теж не виправдали.
— Отже, підсумуємо, — сказав Колзтаун. — Ви доводите, що Алан був на місці злочину і ви чули, як він погрожував Гленуру; ви запевняєте далі, що стріляв не він, проте лишається сильна підозра, що вбивця був у згоді з ним і Алан схвалював його дії, хоч, — може, й не допомагав у вбивстві. Потім ви свідчите, що Алан, рискуючи власною свободою, активно допомагав злочинцеві втекти. Решта ж ваших свідчень, яка могла б дати нам хоч який-небудь матеріал, залежить тільки від слів Алана й Джеймса, обох засуджених. Власне, ви зовсім не розбиваєте, а тільки подовжуєте один і той же ланцюг, який поєднує нашого клієнта з вбивцею, і навряд чи є потреба говорити, що поява третього учасника ще більш доводить існування змови.
— Я теж такої думки! — зауважив шериф Міллер. — Гадаю, всі ми повинні бути дуже вдячними Престонгрейнджу за те, що він вчасно прибрав найбільш небажаного свідка. Особливо, по-моєму, мусить бути вдячним містер Бальфор. Ви говорите тільки про третього учасника, але містер Бальфор, на мою думку, дуже схожий на четвертого.
— Дозвольте мені висловитися, панове, — втрутився Стюарт. — Є й інша точка зору. Перед нами свідок — все одно, важливі його свідчення чи ні, — свідок, якого викрала злочинна зграя бандитів Глеиджайльських Макгрегорів і майже місяць тримала під наглядом у старих холодних руїнах на Бассі. Скористайтеся з цього й подивіться, якою грязюкою ви закидаєте всі дії наших супротивників! Ця історія прогримить на весь світ! Було б дивно, маючи таку зброю, не добитися помилування мого клієнта.
— Припустімо, що ми завтра ж розпочнемо справу містера Бальфора, — сказав Стюарт-Холл. — Якщо я не помиляюсь, ми зустрінемо на своєму шляху стільки перешкод, що Джеймса повісять раніше, ніж ми доб'ємося суду. Справа з викраденням Бальфора, звичайно, скандальна, та ви, очевидно, не забули набагато ганебнішої. Я маю на увазі викрадення леді Грейндж. Вона була ще ув'язненою, і, коли мій друг містер Хоуп Ренкейлор зробив усе, що було в людських силах, чого ж він добився? Йому навіть не захотіли пояснити причини ув'язнення! Те саме буде й зараз, вони скористаються тією самою зброєю. Джентльмени, тут велику роль відіграє ворожнеча кланів. Високопоставлені особи ненавидять ім'я, яке я маю честь носити. Тут треба брати до уваги тільки відверту злобу Кемпбеллів і їхні підлі інтриги.
Всі з радістю вхопилися за цю тему, і я деякий час сидів серед своїх учених порадників, майже оглушений їхньою розмовою, дуже мало розуміючи її зміст. Стряпчий гарячкував і вжив кілька різких висловів; Колзтаунові довелося перебити і виправити його, решта підтримували хто одного, хто другого; зчинився справжній гамір. Герцога Арджайльського стерли на порох, на долю короля Георга теж припало кілька ударів, але більше пишномовних захисних промов. І лише про одного чоловіка, здавалось, забули, — про Джеймса Гленського.
Тільки містер Міллер сидів спокійно. Це був підстаркуватий рум'янощокий джентльмен, який весь час кліпав очима. Говорив він завжди звучним вкрадливим голосом, з надзвичайно лукавим виглядом, ніби артист, відчеканюючи кожне слово, щоб надати мові більшої виразності. І навіть тепер, коли містер Міллер мовчки відклав убік парик і тримав обома руками келих, кумедно зморщивши рот з виступаючим підборіддям, він був втіленням веселого лукавства. Було очевидно, що він теж має щось сказати і тільки чекає слушної нагоди.
Нагода ця незабаром трапилась, коли Колзтаун закінчив одну з своїх промов нагадуванням про обов'язки адвокатів щодо клієнта, його колезі-шерифу цей перехід, мабуть, сподобався. Він жестом і поглядом запросив усіх присутніх вислухати його.
— Панове, слова Колзтауна навели мене на думку, яку всі, здається, лишили чомусь поза увагою, — почав шериф. — Безперечно, ми повинні дбати насамперед про інтереси нашого клієнта, але на світі існує не тільки Джеймс Стюарт. — Тут промовець примружив око. — Я міг би назвати, exempli gratia[4], містера Джорджа Брауна, Томаса Міллера або Давіда Бальфора. У містера Давіда Бальфора є серйозні підстави скаржитися, і я гадаю, джентльмени, що, коли тільки добре розповісти його історію, деяким вігам так не минеться.