— Le baccarat, — співуче вимовив круп’є, підсовуючи до Бонда лопаткою купку жетонів.
Бонд поклав їх у праву кишеню смокінга, разом із пачкою грошей, що так і не знадобилася. Його обличчя не виказувало жодних емоцій, але він радів неочікуваному успіху в першому ж раунді, а також початку мовчазного зіткнення.
Жінка ліворуч — американка місіс Дюпон — повернулася до нього, криво посміхаючись.
— Треба було випередити вас, — сказала вона. — Як тільки здали карти, я вже кусала лікті.
— Гра тільки почалася, — мовив Бонд. — Можливо, спасувавши наступного разу, ви будете праві.
Містер Дюпон, який сидів поруч із дружиною з іншого боку, нахилився до Бонда і філософськи зауважив:
— Якби щоразу щастило комусь одному, ми б тут не сиділи.
— Я б не відмовилася, — розсміялася його дружина. — Ти ж не думаєш, що я граю заради власного задоволення.
Гра рушила далі. Бонд зиркнув на глядачів, які зібралися біля огорожі. Він одразу помітив охоронців Ле Шифра. Вони зайняли місця по боках від хазяїна. Обидва виглядали респектабельно, але трималися недостатньо відсторонено, щоб залишатися непомітними.
Той, який стояв праворуч від Ле Шифра, був високим, і смокінг надавав йому похоронного вигляду. Обличчя землисто-сірого відтінку, а очі блищали та бігали, немов у змовника. Його довге тіло безупинно рухалося, руки тривожно полірували латунне поруччя. Бонд припустив, що такий має вбивати без зайвих питань і з усіх способів віддає перевагу напевне удушенню. В нього було дещо від Ленні з роману «Про мишей та людей»[123], з тією різницею, що у цього жорстокість ґрунтувалася не на інфантилізмі, а на наркотиках. Марихуана, визначив Бонд.
Інший — коротун, смуглявий із пласкою головою, покритою густо набриоліненим волоссям, — нагадував корсиканського крамаря. Він був, мабуть, кульгавим: перед ним на поруччі висіла масивна бамбукова тростина з гумовою п’яткою. Цей охоронець мав отримати спеціальний дозвіл, — подумав Бонд, знаючи, що для запобігання насильству будь-які палиці й тростини у гральних залах заборонені. Він виглядав випещеним та відгодованим. Рот тримав напіввідкритим, оголюючи гнилі зуби. Густі чорні вуса, тильна сторона долонь, покладених на поруччя, поросла теж чорними волосками. Вочевидь така сама рослинність покривала більшу частину його кремезного тіла. Без одягу, подумав Бонд, у нього напевне зовсім непристойний вигляд.
Гра тривала без несподіванок, шальки терезів не схилялися на користь жодного. Третя партія в «залізці» й бакара — свого роду звуковий бар’єр. Удача може залишити гравця першого та другого разу, але якщо не пощастило тричі — це повне фіаско. Він укотре опиняється на землі. Зараз була саме така ситуація. Ні банкомету, ні будь-кому з гравців не посміхалась удача. Однак потроху, невблаганно гроші текли до банку, становлячи сукупно вже близько десяти мільйонів франків. Бонд не мав і гадки щодо того, скільки Ле Шифру вдалося виграти за два останні дні. Можливо, мільйонів п’ять, отже, капітал банкомета навряд чи перевищував двадцять мільйонів.
Насправді, сьогодні вдень Ле Шифр сильно програвся, і тепер у нього залишилося тільки десять мільйонів.
Бонд, з іншого боку, до першої години ночі виграв чотири мільйони, і зараз його капітал становив двадцять вісім мільйонів.
Будучи задоволеним перебігом гри, він, проте, не розслаблявся. Ле Шифр не виказував жодних емоцій. Він продовжував грати, як автомат, мовчазно, лише зрідка тихо віддавав круп’є розпорядження щодо ставки при відкритті нового банку.
За межами великого столу, де панувала напружена тиша, атмосфера величезного залу була куди гучнішою: з інших столів, де грали в «залізку», рулетку й «тридцять-сорок», линув гомін, який переривали гучні оголошення круп’є і раптові вибухи сміху чи збуджені вигуки розчарування.
У глибині, за кулісами невблаганно відраховував свій відсоток з кожного повороту рулетки, з кожної покладеної карти невидимий метроном казино — товстосум-ненажера із «зеро» замість серця.
Годинник Джеймса Бонда показав десять на другу, коли хід гри за великим столом круто переломився.
Греку на першому номері, як і раніше, не щастило. Він програв півмільйона при першій роздачі та стільки ж при другій. Третього разу він спасував, коли в банку було два мільйони. Другий номер — Кармель Дилейн — ставку також не підтримала, як і леді Денверс на номері три.
Дюпони переглянулися.
— Приймаю, — мовила місіс Дюпон й одразу ж програла «натуральній» комбінації банкомета, в якого виявилося вісім очок.