Була друга година ночі. Крім щільного натовпу навкруги великого столу, гра тривала за трьома столами «залізки» та на стількох же рулеткових.
У тиші, що раптом повисла за їхнім столом, Бонд почув звіддалік голос круп’є:
— Neuf. Le rouge gagne, impair et manque[140].
Знамення? Але кому? Йому чи Ле Шифру?
Дві карти ковзнули до нього по зеленому сукну моря.
Як восьминіг, котрий зачаївся під каменем, Ле Шифр спостерігав за супротивником з іншого боку столу.
Бонд простягнув праву руку і повільно потягнув карти до себе. Чи звеселиться серце? Може, випала дев’ятка чи хоча б вісімка?
Він припідняв кінчики карт, прикривши їх долонею. Жовна скорчило так, що занили щелепи, тіло напружилося, немов готове до захисту.
Дві дами, обидві червоної масті.
Вони хитрувато посміхалися до нього з-під долоні. Гірше не буває. Порожнє місце. Нуль. Бакара.
— Карту, — мовив Бонд, із усіх сил намагаючись не виказати голосом безнадійності. Він відчував, як очі Ле Шифра свердлять його мозок.
Банкомет повільно перевернув свої карти обличчям догори. Йому випало три очки — король та чорна трійка.
Бонд повільно випустив хмаринку сизого диму. Шанс залишався. Тепер насправді настав момент істини. Ле Шифр ляснув по «сабо», витягнув карту — карту долі для Бонда — і повільно відкрив її. Дев’ятка, чарівна дев’ятка чирв — карта, що у циганському ворожінні означає «шепіт любові, шепіт ненависті», карта, котра віщувала Бонду беззаперечну перемогу.
Круп’є обережно підсунув карту вперед. Ле Шифру вона нічого не казала. У Бонда могло бути одне очко, і в такому разі він отримував десять, тобто нічого, чи бакара, як це звалось. А могло бути два, три, чотири чи навіть п’ять очок. Тоді з цією дев’яткою він одержував максимум чотири.
Ситуація, коли у гравця на руках три очки і він отримує дев’ятку — одна з найбільш спірних у бакара. Шанси майже рівні за будь-якого рішення — брати чи не брати додаткову карту. Бонд віддав банкомету можливість вирішувати цю дилему самому. Оскільки з його дев’ятьма очками банкомет міг тільки зрівнятися з ним, якщо витягне шість, у миролюбнішій ситуації він, найімовірніше, вже розкрив би свої карти.
Карти Бонда лежали на столі — дві невиразними блідо-рожевими «сорочками» догори, та відкрита дев’ятка чирв. Ле Шифру ця дев’ятка могла сказати правду або низку різноманітної брехні.
Справжній секрет містився під двома рожевими «сорочками», там, де пара дам цілувала зелене сукно.
Піт виблискував крапельками по обох боках гачкуватого носа банкомета. Кінчиком товстого язика він облизав червоні потріскані губи. Кинув ще один погляд на карти Бонда, потім зиркнув на свої, відтак знову на карти Бонда.
Його туша здригнулася, він дістав карту зі «сабо». Перегорнув. Усі за столом витягнули шиї. Чудова карта, п’ятірка.
— Huit a la banque[141], — оголосив круп’є.
Бонд сидів не рухаючись, і Ле Шифр не витримав, а хижо посміхнувся. Він зрозумів, що виграв.
Круп’є лопаточкою, майже вибачливо, потягнувся через стіл. Ніхто не сумнівався, що Бонд програв.
Лопатка перегорнула дві рожеві карти номіналом догори. Веселі червоні дами радісно посміхнулися присутнім.
— Et le neuf[142].
Сидячі за столом разом видихнули, здійнявся неймовірний гомін.
Бонд не зводив очей з Ле Шифра. Товстун відкинувся на спинку крісла, немов при серцевому нападі. Його рот двічі відкрився і закрився у німому протесті, рукою Ле Шифр схопився за горло, тоді відсахнувся. Його губи посірішали.
Круп’є підсунув до Бонда велику гірку фішок. Бан-комет рвучко витягнув із внутрішньої кишені пачку банкнот і жбурнув її на стіл.
Круп’є перелічив купюри.
— Un banco de dix millions[143], — виголосив і поклав на сукно десять великих фішок номіналом по мільйону.
«Ставка на смерть», — подумав Бонд. Ця людина досягла межі, звідки повороту нема. Він ставить на кін останні гроші. Він зараз у тому стані, в якому я перебував годину тому, і, як я, робить відчайдушний крок. Але якщо він зараз програє, жодна жива душа не допоможе йому, другого дива не станеться.
Відкинувшись у кріслі, Бонд запалив сигарету. На столику поруч хтозна-звідки з’явилися напівпорожня пляшка «Кліко» та бокал. Не запитуючи, кому він завдячує таким щедрим дарунком, Бонд наповнив бокал до вінця і двома довгими ковтками осушив його.
Потім сів, поклавши руки на стіл перед собою, наче борець джиу-джитсу, який чекає на сигнал до двобою.