У готелі Лейтер наполіг на тому, щоб супроводити Бонда до номера. Там було так, як Бонд його залишив шістьма годинами раніше.
— Жодного комітету з урочистої зустрічі, — зауважив Лейтер. — Але не вірю, що вони не вдадуться до останньої спроби. Може, краще скласти вам обом компанію?
— Вам насправді треба відпочити, — сказав Бонд. — За нас не турбуйтеся. Без грошей я їм не цікавий, а щодо чека, то зможу про нього подбати. Дякую за все, що ви для мене зробили. Сподіваюся, ми ще попрацюємо разом.
— Домовилися, — сказав Лейтер, — за умови, що ви, коли знадобиться, витягнете дев’ятку. А також прихопите зі собою Веспер, — додав сухо. Потім вийшов і зачинив за собою двері.
Бонд залишився наодинці з гостинністю свого номера.
Після гомінкого казино і напруженої тригодинної гри за великим столом він був радий залишитися на самоті й хоча б ненадовго побути в товаристві своїх піжам на ліжку та гребінців на туалетному столикові. Джеймс зайшов до туалетної кімнати, освіжив обличчя холодною водою та прополоскав рот їдким зубним еліксиром. Садна на потилиці й на правому плечі ще боліли. Він згадав, що двічі за день ледь уникнув загибелі, й ця думка його звеселила. Що далі — сидіти та чекати всю ніч на прихід незваних гостей, чи, може, Ле Шифр уже на шляху до Гавра або Бордо, куди спробує втекти подалі від очей та куль СМЕРШу.
Бонд стенув плечима. «Кожен день має досить своєї турботи[145]». Він подивився у дзеркало і запитав сам себе, наскільки міцні моральні засади Веспер. Джеймс жадав її холодного та гордовитого тіла. Бажав побачити сльози і бажання в байдужих очах, схопити чорне волосся і змусити гнучке тіло схилитися перед ним. Його очі звузилися, відбиток у свічаді набув хижого вигляду.
Відвернувшись, він витягнув з кишені чек на сорок мільйонів франків та згорнув його в кілька разів. Потім відчинив двері, визирнув назовні, перевірив коридор. Залишив двері відчиненими і напружив слух, щоб почути кроки або шум ліфта, тим часом узявся за діло, озброєний маленькою викруткою.
Через п’ять хвилин він критично поглянув на роботу, додав у портсигар свіжих сигарет, зачинив і замкнув двері, пройшов коридором, вестибюлем й опинився на вулиці, залитій місячним сяйвом.
«LA VIE EN ROSE[146]»?
Вхід до «Галантного короля» був декорований семи-футовою позолоченою картинною рамою, що колись, можливо, містила портрет якогось аристократа на повний зріст. Вхід був у дальньому куті «кухні» — загального залу для гри в рулетку та буль, де за деякими столами ще тривала гра. Джеймс узяв Веспер під руку, щоб допомогти їй переступити через золочений поріг, він переборов сверблячку позичити трохи грошей у касі та зробити максимальну ставку за найближчим столом. Проте розумів, що це була б зухвала та недоречна Ієн Флемінг витівка pour epater la bourgeoisie[147]. Виграє він чи програє, але це стане викликом фортуні, яка щойно поставилася до нього більш як доброзичливо.
Нічний клуб був затишним і затемненим, освітленим лише свічками в позолочених канделябрах, м’які промінці яких багатократно повторювалися настінними дзеркалами у також позолочених рамах. Стіни були задраповані темно-вишневим атласом, крісла і банкетки — плюшем такого ж відтінку. В дальньому куті зали тріо музик — рояль, електрогітара та ударні — ненав’язливо награвали «La vie en rose». Атмосфера немов просякла спокусою. Бонду здавалося, що усі столики зайняли закохані пари, які згорають від пристрасті.
Їм надали столик у куту біля дверей. Бонд замовив пляшку «Veuve Clicquot»[148], а також яєчню з беконом.
Деякий час вони мовчки слухали музику, потім Бонд сказав:
— Як чудово сидіти тут поруч з вами, чудово, що усе вже позаду. Прекрасне завершення дня, справжня нагорода.
Він очікував, що дівчина усміхнеться, але вона скупо мовила:
— Справді так.
Здавалося, вона пірнула в музику. Дівчина обперлася ліктем об стіл, підборіддя поклала на руку — але на тильний, а не лицьовий бік — і Бонд помітив, як кісточки її пальців побілили, наче від напруження.
Вона палила, тримаючи сигарету, що запропонував їй Бонд, великим, вказівним і середнім пальцями правої руки — так художник тримає олівця та, хоча затягувалася вона спокійно, занадто часто струшувала попіл.
Бонд помітив усі ці маленькі деталі, бо Веспер, як і раніше, залишалася для нього загадкою, а йому дуже кортіло, щоб вона розділила з ним відчуття теплоти та ліричного настрою, котрий охопив його. Проте він сприйняв її стриманість, яка йшла, здавалося, від бажання Веспер захиститися від нього, чи, може, то просто була реакція на його учорашню холодність, яку вона сприйняла за нехтування.
146
«Життя крізь рожеві окуляри» — пісня 1947 року, що стала візиткою Едіт Піаф (1915-1963). Пісню також виконували Марлен Дітрих, Мірей Матьє, Патриція Каас, Донна Саммер, Леді Гага, Мадонна та інші. У 1998 р. занесена до зали слави премії «Греммі».
148
«Вдова Кліко» — всесвітньо відома компанія-виробник шампанських вин, заснована в 1772 році; розташована в місті Реймс.