Бонд розсміявся.
— Гаразд, — сказав. — Для прикладу, наш друг Ле Шифр. Доволі легко назвати його злочинцем, принаймні, мені легко, оскільки він змусив мене страждати. Якби він попався мені зараз, я без вагань убив би його, але тільки через особисту ненависть, а не через якісь там високі моральні міркування чи для слави вітчизни.
Бонд глянув на Матіса, щоби зрозуміти, наскільки він натомив приятеля своїм інтроспективним самоаналізом матерій, які для Матіса були тільки питанням службового обов’язку.
Той у відповідь посміхнувся.
— Продовжуй, друже мій. Страшенно цікаво бачити нового Бонда. Ви, англійці, такі дивні! Немов китайські скриньки, які вкладають одну в одну. Поки доберешся до середини, сім потів зійде. В результаті отримуєш розчарування, хоча сам процес повчальний та цікавий. Давай, шквар! Наводь аргументи! Можливо, якимось я навіть зможу скористатись у розмові зі шефом, коли наступного разу мені закортить здихатися неприємного завдання, — він уїдливо посміхнувся.
Бонд проігнорував репліку і повів далі.
— Для того, щоб пояснити різницю між добром та злом, ми створили два образи, що уособлюють крайності, — чистісінько-біле та брудно-чорне — й нарекли їх Богом і Дияволом. Правда, тут ми трохи змахлювали. Образ Бога настільки кришталево чистий, що можна розгледіти кожну волосину в його бороді. А Диявол як виглядає? На кого схожий? — і з цими словами Бонд тріумфально поглянув на Матіса.
— На жінку, — пирснув Матіс.
— Дуже дотепно, — відгукнувся Бонд. — Але чим більше міркую над цим, тим гірше розумію, на чиєму я боці. Мені стає шкода Диявола та його підручних, таких, як наш добрий знайомий Ле Шифр. У Диявола були паскудні часи, а я завжди прагнув ставати на бік знедолених. Ми не даємо бідоласі жодного шансу. Є Книга Добра про чесноти та як поводитися гарно, але нема Книги Зла, що вчила б, як бути поганим. У Диявола нема ні пророків, щоби скласти свої Десять заповідей, ані команди послідовників, аби записати його біографію. Щодо нього уся справа пущена на самоплив. Про нього ми не знаємо нічого, крім байок, що розповідають нам батьки та вчителі. Нема книги, з якої ми б дізналися про природу зла в усіх його проявах, як нема ні притч про лихих людей, ані прислів’їв чи іншого фольклору. Ми маємо тільки живі приклади людей, яких вважаємо менш доброчесними, ніж інші, й то, тільки покладаючись на власну інтуїцію.
— Отже, — продовжив Бонд, розпалюючись, — Ле Шифр слугував чудовій, життєстверджувальній ідеї, можливо, навіть найкращій і найблагороднішій місії у світі. Своє життя, яке я через своє недоумство допоміг зруйнувати, він поклав на створення еталона аморальності, тільки завдяки якому і може існувати критерій добра. Нам була надана рідкісна можливість за той недовгий проміжок взаємного спілкування побачити та оцінити глибину його гріховності й завдяки цьому стиканню зі злом стати кращими і доброчинними.
— Браво! — вигукнув Матіс. — Пишаюся тобою. Тебе треба катувати щоденно. Обов’язково придумаю собі на вечір якусь гидоту. Почну просто зараз. Є кілька ідей, хоча... — додав він із жалем, — усі вони нікчемно малі, але тепер, коли я побачив світло, працюватиму з подвійною енергією. Який чудовий час на мене чекає! Але з чого почати? Вбивство, підпал, ґвалтування? Ні, це все дитячі забавки. Треба порадитися зі старим добрим маркізом де Садом[159]. У цих справах я просто дитина, — він зробив квасний вираз обличчя. — Ось тільки як же наша совість, любий Бонде? Куди подіти її, поки ми займатимемося пікантними гріхами? Виникає проблема. Ця совість — лукавий дідуган, ще й старезний. Такий старезний, як та родина мавп, де він уперше з’явився. Треба добре покумекати, як розв’язати цю проблему, а то маємо шанс спаскудити усе задоволення. Звісно, спершу треба прибрати того дідугана, тож доведеться добряче пововтузитися. Буде нелегко, але якщо поталанить, переплюнемо самого Ле Шифра.
Для тебе, любий Джеймсе, усе просто. Почни зі звільнення. Блискуча ідея, і найкращий старт нової кар’єри. Простіше не буває. У кожного в кишені має бути граната звільнення. Треба лише витягнути чеку — і проробиш величезну діру в безпеці своєї країни і заразом у власній совісті. Вбивство й самогубство одним махом! Чудово! Яка важка, але шляхетна справа! Що ж до мене, то маю негайно взятися до роботи на благо нашого нового починання.
Він поглянув на годинник.
159
Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад (1740-1814) — французький письменник, філософ; брав участь у Французькій революції. Найголовнішим принципом життя вважав досягнення найвищої особистої насолоди. За свої погляди і твори провів у в’язницях та психіатричних лікарнях більше 30 років, 10 яких — у Бастилії. Більшість творів написав саме під час ув’язнення.