В’язні, більшість із яких стали моїми друзями (забравши собі чомусь у голову, що я є чи можу бути якимось чарівним принцом), небагато знали про Лілімар і палац — не тому, що це якийсь великий секрет, а тому, що в них було своє життя і міста, про які треба дбати. Вони платили данину королю Джану (Дабл думав, що то король Джем, як те, що намазують на хліб), бо суми вимагались розумні, а ще тому, що армія — дуже скорочена на той час і перейменована на Королівську гвардію — охороняла дороги й мости. Данину платили також за деяких хлопців, котрих Том називав кінними шерифами, а Амміт — посменами[63] (це слова, які я чув). Мешканці Емпісу платили данину ще й тому, що Джан — та-дам! — король, а ще тому, що люди схильні робити те, чого вимагає традиція. Вони, мабуть, трохи бідкались, як зазвичай усі, коли платять податки, а потім забували про це, аж доки знову не наставав емпісаріанський еквівалент 15 квітня[64].
А як же магія, запитаєте ви? Сонячний годинник? Нічні солдати? Будинки, які іноді наче змінюють форму? Це сприймалось як самоочевидне, як даність. Якщо вам це здається дивним, уявіть мандрівника в часі, якого закинуло з 1910 в 2010 рік, і він потрапив у світ, де люди літають у небі в гігантських металевих птахах і їздять на автомобілях, здатних розвивати швидкість до 90 миль на годину. Світ, де всі ходять із потужними комп’ютерами в кишенях. Або уявіть собі, як хлопець, котрий за все життя бачив кілька німих чорно-білих фільмів, раптом плюхається в перший ряд кінотеатру IMAX і дивиться «Аватар» у 3D.
Ви звикаєте до дивовижного, от і все. Русалки й IMAX, велетні й мобільні телефони. Якщо це існує у вашому світі, ви просто з цим живете. Чудово, еге ж? А подивіться на це з іншого боку, і воно перетвориться на жахастик. Вас лякає Гогмагог? Людство сидить на запасі ядерної зброї, здатної знищити світ, і якщо це не чорна магія, то я не знаю що.
2
В Емпісі королі приходили й відходили. Наскільки мені було відомо, збережені тіла Ґаллієнів містилися в одному з величезних сірих будинків, повз які ми з Радар проходили, прямуючи за ініціалами містера Боудітча до сонячного годинника. Король Джан був помазаний за звичайними ритуалами. Булт стверджував, що для цього була задіяна священна чаша з чистого золота.
Джака наполягав, що дружиною Джана була королева Клара чи то Кара, але більшість інших стверджували, що її звали Кора і вони з Джаном були третьоюрідними чи щось таке. Ніхто з моїх друзів, схоже, не знав, скільки в них було дітей; одні казали — четверо, інші — восьмеро, а Амміт присягався, що десятеро.
— Ті двоє, мабуть, трахались як королі-кролі, — сказав він.
Згідно з тим, про що я дізнався від конячки однієї принцеси, всі вони помилялися: дітей було семеро. П’ять дівчаток і двоє хлопчиків. І саме тут ця історія ставала мені цікавою, навіть можна сказати насущною, хоч і залишалася вельми туманною.
Король Джан захворів. Його син Роберт, улюбленець, старший із двох хлопців, чекав своєї пори, готуючись випити зі священної чаші (я так і уявляв метеликів, вигравіруваних по краю). Про Елдена, молодшого брата, всі забули… крім Лії, яка його обожнювала.
— Усі вважали його потворним, кульгавим виродком, — сказав якось увечері Доммі. — І не одна, а обидві ноги в нього були клишаві.
— Я чув, що він увесь був у бородавках, — додав Окка.
— З горбом на спині, — докинув Фреммі.
— Чув, що на шиї в нього була ґуля, — не змовчав Стукс.
Для мене було цікаво й пізнавально, що про Елдена — потворного, кульгавого, всіма забутого принца — і про Вбивцю Польоту говорили як про двох різних людей. Або як про гусеницю, що перетворюється на метелика. Я гадав, що принаймні частина Королівської гвардії також трансформувалась. У нічних солдатів.
Елден заздрив братові, і заздрість переросла в ненависть. Здавалося, що всі з цим погоджуються: а чому б і ні? Класична історія про суперництво між братами. Цей сюжет можна знайти в багатьох казках. Не дивина, що хороші історії не завжди або не зовсім правдиві, але ця була достатньо правдоподібною, бо людська природа виявилась тут повною мірою. Елден вирішив захопити королівську владу силою чи підступом і помститися сім’ї. Якщо ж при цьому постраждає весь Емпіс, то й нехай.
Коли ж з’явилася сірість: до чи після того, як Елден став Вбивцею Польоту? Деякі з моїх товаришів вважали, що до, але я гадаю, що після. Мені здається, він якимось чином заніс її сюди. Упевнений я був у тому, як він отримав нове ім’я.
— Метелики були скрізь в Емпісі, — розповідав док Фрід. — Вони затьмарювали небо.
Це було після тренування, коли він вправив плече Янно. Ми повертались до свого підземелля, йдучи поряд. Док говорив тихо, майже пошепки. Розмовляти, спускаючись сходами, було легше, хода наша була повільна, бо ми втомились. Те, про що він розповідав, нагадало мені мандрівних голубів, які колись затьмарювали небо Середнього Заходу. Аж доки на них не почали полювати й не винищили дощенту. Тільки хто ж полюватиме на метеликів-монархів?
— Вони що, були смачні? — запитав я.
Зрештою, мандрівні голуби саме тому й попрощалися з білим світом, що були дешевою їжею з крилами.
Він пирхнув:
— Монархи отруйні, Чарлі. З’їси одного — маєш розлад шлунку в кращому разі. З’їси жменю — можеш померти. Вони були всюди, кажу ж, але найбільше — в Лілімарі й передмістях.
Він сказав передмістях чи райончиках? Це, зрештою, те саме.
— Люди вирощували в садах молочай підгодовувати личинок і квіти, щоб метелики, вийшовши з коконів, пили нектар. Вважалося, що вони приносять удачу королівству.
Я подумав про понівечені статуї, які бачив: розпростерті крила, побиті на друзки.
— Подейкують, що коли сім’ю Елдена знищили і він лишився сам-один, то він ходив вулицями в червоній мантії з коміром із білого горностая та мав золоту корону Ґаллієнів на голові. Небо, як завжди, було темне від монархів. Та коли Елден піднімав руки, метелики тисячами падали без духу на землю. Люди, тікаючи з міста (мало хто залишився тоді, засвідчив повагу, присягнув на вірність), бігли через цілі кучугури мертвих метеликів. Казали, що в самому місті ці кучугури були до десяти футів завглибшки. Мільйони мертвих монархів, яскраві кольори котрих тьмяніли й сіріли.
— Жахливо, — сказав я. На той час ми майже повернулись. — Ти в це віриш?
— Я знаю, що вони гинули також у Цитаделі. Сам бачив, як вони падали з неба. Тобі про це розповість будь-хто. — Він витер очі, глянув на мене. — Я згоден на що завгодно, аби побачити метелика, поки ми товчемося на тому гральному полі. Хоч одненького. Та тільки думаю, що всі вони згинули.
— Ні, — сказав я. — Я бачив їх. І дуже багато.
Він схопив мою руку — його хватка була на диво міцна для такого невеличкого чоловіка. Хоча в «Чесному двобої» не думаю, що док протримається набагато довше, ніж Хеймі.
— Це правда? Ти можеш поклястися?
— Так.
— Іменем своєї матері, зараз же!
Один з охоронців озирнувся, насупившись, і зробив загрозливий жест гнучкою палицею, перш ніж знову відвернутись.
— Іменем моєї матері, — сказав я тихо.
Монархи не загинули. І так само Ґаллієни — принаймні не всі. Вони були прокляті силою, яка тепер живе в Елдені, тією самою, що перетворила найближчі передмістя на руїни, як я собі уявляв, — але вони були живі. Однак я не сказав цього Фрідові. Це могло бути небезпечно для нас обох.
Я згадав історію Вуді про те, як Хана гналася за рештками його родини аж до міських воріт і як вона одним ударом відбила голову племіннику Вуді Алоїзіусу.
— А коли прийшла Хана? І навіщо прийшла, якщо велетні живуть на півночі?
Він похитав головою:
— Не знаю.
64
У США — податковий день, тобто день, коли декларації про податок на доходи фізичних осіб мають бути подані до федерального уряду. З 1955 року зазвичай припадає на 15 квітня або відразу після цього дня.