Вбивця Польоту заговорив здавленим голосом, який зовсім не нагадував комахоподібне дзижчання нічних солдатів. Він ніби говорив крізь горло, заповнене в’язкою рідиною. Ні, такого мерзотного голосу точно більше ні в кого не було. Цю нелюдську моторош неможливо ні сплутати з чимось, ні забути.
— Хто Король Сірого Світу, колишнього Емпісу?
Ті, що сиділи в ложі, й решта глядачів жваво відреагували, вигукуючи єдино можливу відповідь:
— Елден!
Вбивця Польоту зирив на нас зверху величезними яйцеподібними очима. Гнучкі палиці опустились на наші з Кла шиї.
— Кажіть, — продзижчав Келлін.
— Елден, — сказали ми.
— Хто скинув монархів із землі й монархів із неба?
— Елден! — заверещала Петра, перекрикуючи весь натовп. Її рука пестила один зі звислих зелених підшийків Елдена. Пурпурова мантія здіймалась і опадала, здіймалась і опадала в кількох місцях.
— Елден, — сказали ми з Кла, щоб знову не отримати палицею по шиї.
— Нехай поєдинок почнеться!
Цей заклик, схоже, не потребував відповіді, хіба що оплесків і кількох вітань.
Келлін тримався між нами з Кла саме на такій відстані, щоб не зачепити нас своєю аурою.
— Станьте обличчям до поля, — наказав він.
Ми підкорились. Я бачив Кла краєм ока, праворуч; він повернув голову, щоб швидко глянути на мене, потім відвернувся і втупився вперед. Прямо перед нами ярдів за сімдесят лежала бойова зброя. Чимось сюрреалістичним повіяло від того, як ретельно її розкладено — наче призи, які розігруються в убивчому ігровому шоу.
Я відразу зрозумів, що хтось (може, й сам Вбивця Польоту, хоча я поставив би на Верховного Володаря) схилив гру на користь Кла, а то й відверто сфальсифікував. Плетений кошик з колючими дротиками, очевидно, вже обраний, стояв праворуч, з боку Кла. Ярдів на двадцять лівіше на столі лежали шкіряні рукавиці з шипами. Ще на двадцять ярдів лівіше, майже передом до мене, стояв кошик з бойовими палицями, зручними для побиття і непридатними для вбивства. Ніхто нам не казав, що робити далі; нікому й не треба було нічого казати. Ми збирались бігти по зброю, і якщо я хочу взяти дротик замість рукавиці чи ключки для бандо[67], доведеться перегнати Кла, а потім ще й перебігти йому дорогу.
«Ти швидший, ніж думаєш», — сказала мені Лія, тільки то було у сні, а це — реальне життя.
Ви можете запитати, чи був я наляканий. Був, але також брав наснагу з темного колодязя, який відкрив у дитинстві, коли батько, схоже, забрав собі в голову вшанувати пам’ять своєї дружини, моєї матері, зазнавши краху, згорівши і зробивши нас безхатьками. Деякий час я ненавидів його, ненавидів себе за цю ненависть. Результатом була погана поведінка. Тепер у мене були інші мотиви для ненависті і жодних підстав картати себе за це. Отож так, я був наляканий. Але частина мене палала бажанням.
Частина мене прагнула цього.
Вбивця Польоту вигукнув своїм булькаючим, нелюдським голосом:
— ПОЧАЛИ!
І дав мені ще один привід для ненависті.
7
Ми зірвалися з місця. Коли напав на Ая, Кла рухався з блискавичною швидкістю, але то був швидкий вибух у замкненому просторі. До зброї було сімдесят ярдів. А йому доведеться тягти свою чималу вагу, понад триста фунтів, і я подумав, що, рвонувши на повну силу, зможу зрівнятися з ним на півдорозі до розкладеного бойового спорядження. Сон із Лією справджувався — я швидший, ніж думав. Але мені все одно треба пробігти перед ним, і тоді я не тільки опинюся в його трохи звуженому полі зору, а, що небезпечніше, підставлю йому незахищену спину.
Тож я натомість повернув ліворуч, залишивши йому вільний шлях до дротиків. На рукавиці з колючками я майже не дивився. Вони могли бути смертоносними, але щоб скористатися такою рукавицею, я мав опинитися в зоні удару Кла, а я бачив, як швидко він розправлявся з противником у безпосередній близькості. Я вибрав бойові палиці. За кілька «тренувань» навчився досить вправно ними орудувати.
Я вхопив одну палицю, обернувся й побачив, що Кла вже атакує, низько тримаючи дротик біля правого стегна. Він змахнув ним, сподіваючись розпанахати мене від паху до живота і швидко закінчити бій. Я відступив і вдарив палицею по його руках, щоб вибити дротик. Він скрикнув од болю й люті, але не випустив зброї. Публіка зааплодувала, і я почув, як жінка, без сумніву Петра, заверещала:
— Відріж його пісюн і принеси мені!
Кла знову пішов у наступ, цього разу з дротиком, піднятим над плечем. У ньому не було ані крихти вишуканості; як Майк Тайсон у старих відео про бокс, що їх я дивився з Енді Ченом і батьком, він був домінантним забіякою, який звик придушувати супротивника жорстокою лобовою атакою. У Кла це завжди спрацьовувало, мало спрацювати й тепер проти набагато молодшого супротивника. У нього була перевага у вазі й досяжності.
Як сказала Лія у сні, я був швидший, ніж думав. І, певна річ, швидший, ніж думав Кла. Я відступив убік, немов тореадор, який уникає нападу бика, і щосили врізав палицею по руці Кла, якраз над ліктем. Дротик вилетів у нього і впав на траву. Публіка видихнула:
— А-а-а-а-а-а!
Петра незадоволено верескнула.
Кла нахилився, щоб ухопити зброю. Тримаючи палицю обома руками, я розмахнувся і щосили вжарив його по голові. Палиця розломилась навпіл. Кров ринула з голови Кла і ручаями потекла йому по щоках та шиї. Такий удар звалив би з ніг будь-яку іншу людину, навіть Ая й Амміта, але Кла лише похитав головою, підібрав дротик і став переді мною. Крива посмішка зникла; він гарчав, очі налилися кров’ю.
— Іди сюди, сучий сину!
— Та пішов ти! Ану покажи, на що здатний. Ти такий же тупий, як і потворний.
Я вчепився в те, що залишилось від моєї палиці. Тепер її кінець, спрямований на Кла, являв собою мішанину уламків. Дерево було тверде, і якби він нахромився на ті уламки, вони б не зігнулись. Проштрикнули б йому живіт, і він це знав. Я тицьнув у нього, зробивши обманний рух, і коли він одсахнувся, перебіг праворуч навколо нього. Йому довелось повернути голову, щоб я не потрапив у його сліпу зону. Він зробив випад і, я штрикнув його в м’яке передпліччя, віддерши клапоть шкіри, звідки полилась кров на зелену траву.
— Кінчай його! — верещала Петра. Тепер я знав її голос і ненавидів його. Ненавидів її, ненавидів їх усіх. — Кінчай його, ти, здоровенний бридкий громило!
Кла кинувся в атаку. Цього разу я рушив ліворуч, задкуючи за стіл із бойовими рукавицями. Кла й не думав гальмувати. Він часто хекав, аж харчав. Я кинувся вбік, вістря його дротика мало не поцілило мені в шию. Кла врізався в стіл, перекинув його і гепнувся зверху, відламавши ніжку. Він міцно тримав дротик, але мене це влаштовувало. Я підкрався до його сліпої зони, і коли він став дибки, плигнув йому на спину й стиснув стегнами його живіт. Коли він звівся на ноги, я приставив уламок бойової палиці йому до горла. Він учепився в мене ззаду й гамселив по плечах здоровенними ручиськами.
Те, що було далі, нагадувало божевільні перегони на спині. Я мертвою хваткою обхопив ногами його товсту талію, встромивши в горлянку трифутовий уламок бойової палиці. Я відчував кожну його спробу ковтнути. Він почав видавати булькання. Нарешті, не маючи вибору, крім як знепритомніти й здохнути, він бебехнувся на спину, а я опинився під ним.
Я чекав цього — що йому залишалось? — але мені все одно забило дух. Триста з гаком фунтів здатні на це. Він качався з боку на бік, намагаючись розірвати мою хватку. Я тримався навіть тоді, коли перед очима замерехтіли чорні цятки, а вітання глядачів почали відлунювати й долинали ніби дуже здалеку. Єдине, що чулося дуже чітко, це голос дружини Вбивці Польоту, який застрягав у голові гострою голкою:
— Вставай! Розірви його хватку, ти, здоровенна тварюко! ВСТАВАЙ!
Я міг бути розчавлений цією здоровенною тварюкою, але будь я проклятий, якщо послаблю хватку. Я багато відтискався в камері й багато підтягався на кільцях. Я використовував ці м’язи повною мірою навіть тоді, коли свідомість почала гаснути. Я тиснув… тиснув… і нарешті його опір послабшав. З останніх сил я відштовхнув від себе його верхню половину й вибрався з-під тіла. Я повз по траві, волосся нависало на обличчя, я втягав повітря величезними порціями. Здавалося, що не зможу надихатись, не зможу заповнити повітрям змучені легені. Перша спроба зіп’ястися на ноги не вдалась, і я поповз далі, задихаючись і кашляючи, впевнений, що цей довбаний Кла, цей довбаний-передовбаний Кла підводиться позаду і я ось-ось відчую, як дротик встромляється між лопаток.