Місіс Сильвіус віддала мені телефон:
— Біжи, Чарлі. На тебе чекає фізика.
5
Тренер Гаркнесс того дня на тренуванні налетів на мене, як курка на просо. Або, точніше, як муха на гівно. Бо грав я галімо. Під час відпрацьовування рухів ногами з трьома конусами рухався не в той бік, а одного разу спробував рухатися в обидва боки одночасно і гепнувся на дупу, чим викликав вибух сміху. Відпрацьовуючи подвійну гру, я спочатку збився з позиції, м’яч від гравця на другій базі зі свистом пролетів там, де мав стояти я, і відскочив від стіни спортзалу. Коли тренер кинув мені дриблер[9], я рухнувся до м’яча нормально, але не опустив рукавицю, і м’яч — він котився зі швидкістю ходи — пролетів у мене між ногами. Але останньою краплею для тренера Гаркнесса став бант[10]. Я весь час підкидав м’яч пітчеру, замість кинути вздовж лінії третьої бази.
Тренер вивергнувся зі свого садового пластикового крісла й побрів до основної бази. Його черево розгойдувалось, а свисток підстрибував між чималих цицьок.
— Господи Боже, Рід! Ти схожий на якусь стару бабцю! Перестань пробивати м’яч! Просто опусти биту, нехай м’яч ударить по ній. Скільки разів повторювати?
Він ухопив биту, ліктем відсунув мене вбік і став обличчям до Ренді Морґана, пітчера на тому тренуванні.
— Кидай! І давай сильніше, як мужик!
Ренді кинув щосили. Тренер нахилився і продемонстрував ідеальний бант. М’яч пролетів уздовж лінії третьої бази, дуже гарно. Стів Домбровскі кинувся до нього, спробував зловити голіруч, але не зумів.
Тренер повернувся обличчям до мене:
— Ось! Ось як це робиться! Я не знаю, про що ти думаєш, але викинь це з голови!
Думав я про Радар, яка сидить у будинку містера Боудітча й чекає, коли я прийду. Дванадцять годин для мене, три з половиною доби — для неї. Вона не розуміє, чому її залишили саму, а собака не може гратися з пискучою мавпочкою, якщо нема кому її кидати. Може, вона там терпить, щоб не наробити в будинку, а чи — собачі дверцята ж замкнені — вже десь наробила? Якщо так, вона може не розуміти, що не винна. А ще горбкуватий газон і провислий штахетник — про них я теж думав.
Тренер Гаркнесс тицьнув мені битку:
— А тепер зроби все правильно.
Ренді не намагався відпрацьовувати, просто кинув пітч[11] із бетерської практики, щоб визволити мене. Я розвернувся лицем до пітчера, тримаючи биту діагонально перед собою… і підкинув угору. Ренді навіть не довелося злазити з тренувальної гірки, щоб зловити.
— Ну все, — сказав тренер. — Давай п’ять.
Що означало п’ять кіл навколо спортзалу.
— Ні.
Базікання в спортзалі стихло. Не тільки на нашій, а й на дівчачій волейбольній половині. Усі голови повернулися до нас. Ренді затулив рукавичкою рота — може, щоб приховати усмішку.
Тренер вперся руками в м’ясисті боки:
— Що ти сказав?
Я не кинув битку, бо не був розлючений. Просто вручив йому, і він, спантеличений, узяв.
— Я сказав «ні». З мене годі.
І пішов до дверей роздягальні.
— Ану вернися, Ріде!
Я навіть головою не похитав, просто не зупинявся.
— Повернися зараз же, а не коли охолонеш! Бо потім буде запізно!
Але я вже охолов. Усередині панували холод і спокій. Навіть радість — як тоді, коли бачиш розв’язок складної математичної задачі, яка виявилася й близько не такою важкою, як спочатку здавалося.
— Ріде, чорт забирай! — У його голосі вже лунали нотки паніки. Може, тому що я був його найкращим бетером, а може, через те що цей бунт стався перед усією командою. — Повернися! Переможці ніколи не здаються, а слабаки не перемагають!
— Тоді вважайте мене лузером, — сказав я.
Спустившись сходами в роздягальню, я перевдягнувся. То був кінець моєї бейсбольної кар’єри в старшій школі Гіллв’ю. Та чи жалкував я про це? Ні. Чи шкодував я, що підвів команду? Трохи. Але, як любив указувати тренер, у слові «команда» немає букви «я». Доведеться їм обходитися без мене. Я мав потурбуватися про інші справи.
6
Я дістав пошту зі скриньки містера Боудітча — нічого особистого, звичайний мотлох — і зайшов у будинок через чорний хід. Радар не могла на мене стрибати (мабуть, не дуже добре почувалася), тому я обережно взяв її за передні лапи, підняв її і поклав лапи собі на пояс, щоб погладити голову, звернену до мене. Посивілу мордочку теж не забув попестити. Радар обережно спустилася сходами ґанку й зробила свої справи. І знов окинула сходи оцінювальним поглядом перед тим, як підійматися. Я їй сказав, що вона хороша дівчинка і що тренер Гаркнесс пишався б нею.
Я трохи покидав їй пискучу мавпочку, трохи пофотографував. В її кошику лежали й інші пищалки, але мавпочку вона явно любила найбільше.
Собака вийшла за мною надвір, коли я пішов підняти драбину, яка так і валялася на землі. Відніс її до сараю, побачив на дверях міцний замок і просто притулив до стіни під дахом. Поки це робив, Радар завила. Вона притислася до землі за двадцять футів перед дверима з замком, прищулила вуха й напружила морду.
— Що таке, дівчинко? Якщо туди заліз якийсь скунс чи бабак, я нічим не зможу за…
За дверима щось зашкреблось, а потім химерно задріботіло, від чого волосся на моїй потилиці стало сторч. Не тваринний звук. Я ніколи подібного не чув. Радар загавкала, заскавчала, потім позадкувала пузом по землі. Мені й самому захотілося позадкувати, але я гепнув у двері кулаком і зачекав. Нічого. Якби не реакція Радар, я міг приписати ті звуки своїй уяві, але в тій ситуації нічого не міг удіяти. Двері на замку, сарай без вікон.
Я ще раз вгатив у двері, мало не провокуючи той дивний звук, щоб знову проявився. Але цього не сталося, тому я рушив до будинку. Радар із зусиллями звелася на лапи й пішла за мною. Озирнувшись на сарай, я побачив, що вона теж озирається.
7
Ми з Радар ще трохи погралися мавпочкою. Коли вона лягла на лінолеум і промовисто подивилася на мене: «Я все», — я подзвонив татові й розповів, що покинув бейсбол.
— Я знаю, — сказав він. — Мені вже телефонував тренер Гаркнесс. Сказав, що ви обидва трохи погарячкували, але він готовий прийняти тебе назад за умови, що ти спершу попросиш вибачення в нього, а потім — у всієї команди. Бо ти їх підвів — це його слова.
Це дратувало, але й смішило водночас.
— Тату, це не фінал штату, а просте тренування в залі. І він поводився як свиня.
Хоча я до цього звик. Ми всі звикли. Фотографією тренера Гаркнесса можна було ілюструвати слово «свиня» в словнику.
— Тобто вибачень не буде, я правильно розумію?
— Я міг би попросити вибачення за те, що подумки був не в залі. Бо думав про містера Боудітча. І Радар. І цей будинок. Він не розвалюється, але вже на межі. Я міг би багато всього тут зробити, якби мав на це час, а тепер час є.
Тато кілька секунд обміркував почуте, а потім сказав:
— Я не дуже розумію, чому тобі це здається такою необхідністю. Піклуватися про собаку — розумію, це міцва. Але ж Боудітч — чужа тобі людина.
І що на це відповісти? Розказати батькові, що я уклав угоду з Богом? Навіть якщо він виявить тактовність і не розсміється (а він, напевно, виявить), то скаже мені, що такий спосіб мислення краще залишити дітям, євангелістам і наркоманам кабельного телебачення, які вірять у те, що магічна подушка чи дієта зцілить їх від усіх недуг. А в найгіршому разі він може подумати, що я заявляю права на його тверезість, хоча він докладає таких величезних зусиль, щоб її підтримувати.
Але було й дещо інше: це річ приватна. Тільки моя.
— Чарлі? Ти тут?
— Я тут. Можу сказати тільки одне: я хочу зробити все можливе, доки він знову стане на ноги.
10
Ігрова ситуація в бейсболі, коли бетер вводить м’яч у гру за допомогою битки, яку утримує горизонтально.