Не дивно, що з чарівними паличками пов'язано стільки марновірних міфів і забобонів, адже це, зрештою, наші найважливіші магічні інструменти і зброя. Вважають, що деякі чарівні палички (і, відповідно, їхні власники) несумісні між собою:
«Якщо в нього палка з дуба,
в неї - з гостролиста.
Їм женитися не варто,
пара ця - нечиста».
Іноді вони підкреслюють вади характеру їхніх власників:
«Горобина пліткує, каштан байдикує,
Ясен впертий, мов бик, а ліщина сумує».
Не дивно, що в категорії недоведених забобонів ми знаходимо й такий:
«Якщо палка з бузини —
не знайдеш собі жони».
Може, тому, що Смерть у Бідловій казці виготовила свою чарівну паличку з бузини, чи тому, що владолюбні і злі чаклуни настирливо переконували всіх, що володіють саме бузиновими паличками, майстри чарівних паличок не дуже люблять цей матеріал.
Існує лиш одна задокументована згадка про бузинову чарівну паличку, що була наділена надзвичайно потужною й небезпечною силою. Належала вона Емеріку, відомому під прізвиськом Лихий, страшенно агресивному чаклунові з раннього середньовіччя, котрий за своє коротке життя встиг залякати мало не ввесь південь Англії. Помер він, як і жив, під час лютого двобою з чаклуном на ім'я Еґберт. Нам невідомо, що сталося далі з Еґбертом, хоча життя середньовічних дуелянтів було зазвичай не надто тривале. У ті часи, до обмеження Міністерством магії застосування темної магії, дуелі найчастіше закінчувалися фатально.
На ціле століття пізніше ще один неприємний тип, цього разу на ім'я Ґоделот, удосконалив теорію темної магії, уклавши цілу збірку небезпечних заклять за допомогою чарівної палички, що її він назвав у своєму записнику «моя премного нечестива і хитромудра сподвижниця з самбуковими[24] тілесами, що зналася у премного зловорожій химороді». (Ґоделот так і назвав свій горезвісний шедевр — «Премного зловорожа химородь».)
Як видно з цього твору, Ґоделот вважає свою чарівну паличку помічницею, мало не наставницею. Справжні знавці[25] паличкарства погодяться зі мною, що палички й справді можуть живитися знанням та досвідом тих, хто ними користується, хоч ця справа доволі непередбачувана й неоднозначна.
Необхідно зважати на безліч додаткових чинників, наприклад, на стосунки між чарівною паличкою та її власником, щоб зрозуміти, як вона діятиме в руках того чи іншого індивіда. Хай би там як, а гіпотетична чарівна паличка, що побувала в руках багатьох темних чаклунів, мусила б мати, принаймні, виразну схильність до найнебезпечніших різновидів магії.
Більшість чаклунів і відьом надають перевагу чарівним паличкам, що самі їх «обирають», ніж паличкам, що вже побували в чиїхось руках, бо існує ймовірність, що від попередніх власників вони набралися звичок, несумісних з магічним стилем нового власника. Здавна заведено хоронити (чи спалювати) чарівну паличку разом з її померлим власником, щоб вона не мала забагато господарів, від яких могла б набратися чого завгодно. Однак фанати бузинової палички свято вірять у те, що завдяки нетиповому способу зміни власників — коли наступний хазяїн долав попереднього, найчастіше його вбиваючи, — бузинову паличку так і не знищили й не поховали, і вона вціліла, нагромадивши такої мудрості, сили й могутності, що жодна інша чарівна паличка з нею не зрівняється.
Відомо, що Ґоделот загинув у власному підвалі, куди його запроторив божевільний син Гереворд. Ми припускаємо, що Гереворд заволодів батьковою чарівною паличкою, бо інакше батько визволився б з темниці, але що зробив з цією паличкою Гереворд, нам достеменно невідомо. З певністю можна стверджувати хіба лиш те, що на початку XVIII сторіччя з'явилася чарівна паличка, яку її власник Варнава Деверил назвав «самбузькова[26] паличка», і завдяки їй Деверил здобув репутацію грізного мага, доки його страхітливому терору поклав край не менш сумнозвісний Локсій, який забрав паличку, перехрестив її на «жезл Смерті», і жорстоко нищив нею всіх, хто йому не подобався. Нелегко простежити за подальшою історією Локсієвої чарівної палички, бо занадто багато чаклунів, зокрема і його рідна мати, твердили, ніби власноручно його прикінчили.
Розумну відьму чи тверезомислячого чарівника, котрі досліджуватимуть так звану історію бузинової палички, має найбільше вразити те, що всі чоловіки, які запевняли, буцімто нею володіли[27], наполягали, що вона «всемогутня», хоч усі відомі факти її неодноразового переходу з рук у руки свідчать, що вона не тільки сотні разів зазнавала поразки, а й притягала до себе лихо так само, як Цибатий Цап Ціцірка притягав до себе мух. Зрештою, нездоланне прагнення здобути бузинову паличку вкотре підтверджує мій висновок, зроблений на основі численних спостережень за все моє довге життя — люди мають дивний хист обирати для себе ті речі, що завдають їм найбільшої шкоди.