— Доброго ранку! — привітався Кролик. — Гарна днина сьогодні.
Опудальце мовчить, а Лис і далі тихо лежить.
— Що ж це ти мовчиш? — питає Кролик.
Старий Лис тільки оком моргнув, а Опудальце — воно нічого не відповіло.
— Та ти на вуха слабуєш? — запитує Кролик. — Якщо недочуваєш, я можу й дужче кричати.
Опудальце мовчить, а Старий Лис лежить тихенько.
— Ти грубіян, я тебе провчу за це! Так, таки провчу! — розгнівався Кролик.
Лис ледь зі сміху не луснув, а Опудальце — воно нічого не відповіло.
— Коли до тебе говорять, потрібно відповідати, — обурився Кролик. — Негайно скинь капелюха і привітайся, а то я тобі такої прочуханки дам!
Опудальце мовчить, а Братчик Лис — він і далі лежить тихо.
Ось Кролик відскочив назад, замахнувся та як вгамселить Опудальце по голові кулаком!
Кулак прилип, ніяк не відірвеш його: смола міцно тримає.
А Опудальце знай мовчить, і Старий Лис лежить собі тихо.
— Відпусти негайно, а то вдарю! — вигукнув Кролик.
Вдарив Опудальце другою рукою, і ця прилипла.
А Опудальце — анічичирк, і Братчик Лис — він лежить тихенько.
— Відпусти, бо я тобі всі кістки потрощу! — так сказав Братчик Кролик.
Але Опудальце — воно нічого не відповіло. Не відпускає та й годі.
Тоді Кролик копнув його ногами, і ноги прилипли.
А Братчик Лис лежить тихо.
Кролик кричить:
— Якщо не відпустиш, я буду штовхатися!
Буцнув Опудалко головою — і голова прилипла. Тоді Лис вистрибнув з-під куща.
— Як ся маєш, Братчику Кролику? — каже Лис. — Чом же ти не вітаєшся зі мною?
Впав Лис на землю та й ну сміятися. Ой і реготав він, так реготав, аж у боці закололо.
— Ну, сьогодні ми вже точно разом пообідаємо, Братчику Кролику! Нині я й кропу припас, так що ти у мене не викрутишся, — сказав Лис.
…Тут дядечко Римус замовк і заходився виймати з попелу печену картоплю.
— Старий Лис з’їв Братчика Кролика? — поцікавився хлопчик у дядечка Римуса.
— А хто його знає, — відповів дідусь.
— Казка ж закінчилась. Хто каже — Братчик Ведмідь прийшов, його виручив, а хто каже — ні. Чуєш, мама кличе тебе. Біжи, малий.
Хоробрий Братчик Опосум
— Якось вночі, — сказав дядечко Римус, посадивши хлопчика до себе на коліна і задумливо погладивши по голівці, — так от якось уночі Братчик Опосум завітав до Братчика Єнота; виїли вони велику миску тушкованої моркви, а потім пішли прогулятися, подивитись, як поживають сусіди. Братчик Єнот — все підтюпцем та підтюпцем, Братчик Опосум — вистрибом та вистрибом.
Опосум донесхочу наївся фініків, а Єнот наковтався вдосталь жаб і пуголовків.
Гуляли вони, гуляли. Раптом чують — десь далеко в лісі гавкає пес.
— Раптом він на нас накинеться, Братчику Опосуме. Що тоді будемо робити? — запитав Єнот.
Опосум лише посміхнувся:
— Ну, вже я не дам тебе скривдити, Братчику Єноте. А ти що будеш робити?
— Хто? Я? — запитав Єнот. Хай лише спробує, хай спробує бодай поткнутися — усі ребра переламаю!
А пес побачив їх і вирішив часу не гаяти.
Навіть вітатись не став — одразу кинувся на них.
Братчик Опосум тієї ж миті зуби вишкірив, рот аж до вух, беркицьнувся на спину, ніби мертвий.
А Єнот — той майстер був почубитись. Підім’яв під себе собаку та й ну колошматити. Правду кажучи, від собаки не багато й лишилося, а те, що лишилося, вирвалось — і навтьоки, в саму гущавину, ніби хтось з рушниці стрельнув.
Ось Братчик Єнот поправив свій костюм, обтрусився, а Братчик Опосум усе лежить, ніби мертвий. Потім обережно підвівся, озирнувся та як кинеться бігти, тільки п’яти блиснули.
Наступного разу, як зустрілися Опосум і Єнот, каже Опосум:
— Здоров будь, Братчику Єноте! Як поживаєш?
Але Єнот — руки в кишені, вітатися не хоче.
— Ти чого ж це кирпу гнеш, Братчику Єноте? — питає Опосум.
— Я з боягузами і розмовляти не хочу, — відповідає ображено Єнот. — Йди своєю дорогою!
Опосум страшенно образився.
— Хто ж це боягуз, скажи-но мені?
— Та хто ж, як не ти, — каже Єнот. — Дуже мені потрібні такі приятелі, які на спину падають і мертвими прикидаються, ледь справа до бійки дійде!
Опосум, почувши ці слова, як почав сміятися, як почав реготати.
Невже ти думаєш, Братчику Єноте, що це я зі страху? Чи, бува, не думаєш ти, що я злякався того нещасного собаку? І чого б це мені його боятися? Я ж чудово знав, що коли я не впораюся з тим псом, то вже ти даси йому гарної прочуханки. Отож я просто лежав і дивився, як ти його гамселиш, чекав, коли й моя черга буде з ним розважитись.