Особливості
Стеля в їдальні щоночі проєктує небо — не обов’язково сьогоднішнє.
Сходи змінюють напрям лише тоді, коли учень впевнено знає, куди йде.
У кожного учня — своя особиста нішка в стіні, яка відкривається тільки на дотик, і там зберігаються найсокровенніші думки.
Це не просто школа. Це простір довіри до мрійливості, місце, де розвивають незвичне — з турботою і гумором.
Приклад одного з улюблених занять
у Школі Чародійства і Незвичних Справ 
(перший рік навчання)
Заняття: "Мовчазне листування з зіркою"
Викладач: пані Олеся-Шепіт
Клас: Учні 7-10 років, які вміють думати навшпиньки
Місце: М’яка Обсерваторія (стеля — прозора, підлога — подушки, пахне лавандою)
Мета заняття:
Навчити дітей встановлювати зв’язок із далекими небесними тілами, використовуючи власну уяву, спокійне серце та трохи срібного чорнила.
Хід заняття:
Початок — тиша і вдих:
Учні влаштовуються на м’яких подушках під куполом обсерваторії. Пані Олеся просить усіх зробити глибокий вдих і подумки «підключитися» до нічного неба.
Знайомство із зіркою:
Кожен учень обирає одну зірку. Не ту, що найбільша чи найяскравіша — а ту, яка «покликала». Вони дають їй ім’я (не обов’язково людське — дехто обирає, наприклад, ім’я у вигляді мелодії).
Листування:
На аркушах, які світяться в темряві, учні пишуть листа своїй зірці. Не ручкою, а особливим чорнилом зі світлячкового пилку, яке видно тільки в темряві. У листі можна спитати щось, розповісти про свій день, поділитися мрією.
Відповідь зірки:
Через кілька хвилин у повітрі над кожним листом починає світитися відповідь — коротке речення або слово, яке «виписується» з туману, пилу і світла.
Наприклад:
— "Твоя мрія росте, як суниця. Бережи її."
— "Не бійся бути тихим — тиша іноді голосніша."
— "Щоб змінити світ, досить обійняти маму."
Підсумок:
Діти діляться враженнями, але не зобов’язані читати вголос — бо листування із зіркою завжди трохи особисте.
Це заняття вчить чути, коли ніхто не говорить, і відповідати, коли тебе лише відчувають.
приклад заняття для п’ятого року навчання у Школі Чародійства і Незвичних Справ — коли учні вже не просто вивчають дива, а самі стають їхніми творцями 
Заняття: "Вивчення Мап Невидимих Місць"
Рівень: 5-й рік навчання (вік учнів — 13–14 років)
Викладач: професор Іларій Слоу, експерт із Просторової Поезії та Меж Несказаного
Місце: Кімната, що сама обирає форму залежно від теми (цього разу — у вигляді круглої вежі з панорамним видом на парк)
Мета заняття:
Навчити учнів створювати мапи того, чого не видно: місць, що існують у спогадах, у почуттях, у мріях і навіть у тиші між словами.
Хід заняття:
Вступна медитація на спогад:
Учні заплющують очі і згадують місце, де їм колись було добре, страшно, затишно чи цікаво — але якого не існує на звичайних мапах.
Матеріалізація невидимого:
Кожен отримує аркуш із тонкого пергаменту, який реагує не на чорнило, а на думку. Учні починають малювати не лінії — а відчуття простору:
доріжки, які зникають, коли про них забуваєш
будинок, де живе неспокій
світло, що загоряється, коли ти сам
лавка, яка ніколи не промокає
крамничка речей, які ще не існують
Взаємне читання мап:
Учні міняються мапами — і намагаються «прочитати» чужий простір. Це вчить поваги до чужої внутрішньої географії.
Пошук Невидимого в місті:
Групами вони вирушають на прогулянку містом Ф., щоб «накласти» свої мапи на реальність і виявити — де ще ховається Невидиме? (Під ліхтарем, у старому вікні, у тіні дерева?)
Це заняття вчить старших учнів головного: бачити глибше, ніж очі дозволяють. Адже чародійство — це не про трюки. Це про тонкість відчуття, повагу до невидимого і здатність ділитись ним бережно.
Історія про гарячий чай, неочікуване чарівництво
і маленький вирій, що став пригодою