Сейм, березовий гайок, хтось розчистив від верболозу місце над рікою, досить просторе, — може, буде пляж; знайшов під однією з беріз кишенькову книжечку-цитатник, ймовірно, баптистський: «Помощь свыше» (Слово Боже — на березі Сейму!); сидів на вербовому корені над рікою, споглядання плину води, мерехтіння сонячного світла на хвилях, Великий Міст на Сході, згадував, як гарно писав Гайдеґґер про міст у «Будувати, проживати, мислити», бачив себе з погляду Сейму — як іду Великим Мостом імені Олега Лишеги, то пригнічений і вичерпаний — на Бахмач, то радісний, переповнений творчими надіями і торбою з чаєм та книжками — на Матіївку; «туди-сюди»; затамовував подих — так само, як Сейм — коли «мене» довго не було з Утґарду — «невже пропав?» — і полегшено зітхав, коли моя постать знову з'являлася на мосту: «повернувся»; згадав, як колись, іще малим, десь у 1974 році, прийшов сюди пішки з Бахмача, двадцять п'ять кілометрів, — прогуляв школу, не в змозі витримувати тодішній аґресивний тиск ненависного вчителя алгебри і домашні сварки; прийшов, щоб напитися води з Сейму, — і напився, хоча тоді на мосту стояли охоронці з карабінами та собаками, я боявся — але тягнуло мене тоді сюди неймовірно; потім повернувся попутками, удома нічого не розповідав про цю парадигматичну, як виявилося, подорож. Громаддя Острову Осокорів нависало над червоно-сірим верболозом, знову нагадавши колір Вестмінстера, підсвіченого вечірніми прожекторами; «яка у мене прекрасна батьківщина!» — тішився, йдучи Оболонням, повз череду корів, які попаски йшли на схід, до Великого Мосту імені Олега Лишеги, мабуть, пити воду — хіба все розкажеш? Дуже сонячний, теплий-теплий день.
«Потягнуло» до Сейму, хоча перед тим збирався до лісу; не міг зрозуміти, чому, аж доки не прийшов з маха-мантрою до ріки: семеро робітників розбирають пішоходку, складають дошки на трактор, на нашому березі палає багаття — грітися, бо східний вітер дуже холодний, зривається сніг, долини на Оболонні затягнуло кригою і Сейм від берега — також; таке не щодня побачиш:
де вони всі зараз, цієї миті? Я сповістив би їм: знімають декорації літа — і століття — і тисячоліття! — це дуже урочиста і чиста картина, без жодної патетики та сентиментальности, гарантом від них служать куфайки робітників — багаття — дирчання трактора — Сейм сіро-сталевий, який наполегливо плине зі сходу на захід, навіть під кригою — плине, — сніги і прозорий краєвид — Батуринська гора, Палац Розумовського, «зимові дерева», Бройґель наяву (хоча по дорозі туди питав себе крадькома: «а що, коли все це — прогулянка, сніги, Сейм — сон?» — нічого, нехай сон, все одно треба заховуватися належним чином, плекаючи майстерність у мистецтві бути) — ось чому мене покликало сьогодні до Сейму — і сюди, у це життя: побачити і створити, а точніше — до-творити почате у попередньому житті Параду, тримаючись за єдино можливу опору: свободу, за єдиний ґрунт: закоріненість у інтеліґібельному (ноуменальному) характері-етосі, незримо поєднаному з емпіричним «я» та емпіричними умовами-обставинами («декораціями Літа Господнього»),
Матіївка, Індія,
Келія Чайної Троянди