Він закляк на місці, а потім зняв зі своїх грудей прекрасну білу троянду, озирнувся і поцілував її. У чудовиська була така сама троянда, така сама — до останньої пелюстки! І так само воно цілувало її, і таким само незграбним рухом притискало до серця.
Коли його осяяло прозріння, він несамовито закричав з розпачу і, ридаючи, впав долу. Отже, це він — такий потворний, горбатий, такий бридкий і кумедний? Це він — справжнє чудовисько; це з нього сміялися всі діти і маленька Принцеса також, він думав, що вона його любить, а вона просто насміхалася з його потворного обличчя і скаліченого тіла. Чому його не лишили в лісі, де немає дзеркала, що могло б розповісти йому, який він страшний? Чому батько не вбив його, а продав на посміх іншим? Гарячі сльози полилися по його обличчю, і він розірвав на шматки білу троянду. Чудовисько зробило те саме і жбурнуло пелюстки в повітря. Воно корчилося на підлозі, і коли він дивився на нього, воно дивилося на нього також, і його лице було скривлене від болю. Він відповз убік, щоб його не бачити, і затулив долонями очі. Він звивався в тіні, мов поранене звірятко, і тихо стогнав.
У цю мить Інфанта зі своїми гостями увійшла до кімнати. І коли вони побачили, що малий потворний Карлик лежить долу й гамселить по підлозі своїми покривленими рученятами, вони весело засміялися і, оточивши його, чекали, що буде далі.
— Його танець був дуже потішний, — сказала Інфанта, — але виступає він навіть краще. Майже так гарно, як у ляльковому театрі — от тільки не так природно.
І вона, обмахнувшись віялом, почала аплодувати йому.
Проте малий Карлик навіть не позирнув на неї, і його плач звучав усе тихіше. Раптом він судомно зітхнув і схопився за бік, а тоді знову впав і застиг нерухомо.
— Це було грандіозно, — мовила Інфанта, трохи помовчавши. — Але тепер ти мусиш танцювати для мене.
— Так, — закричали діти, — вставай і танцюй, бо ти спритний, як берберійська мавпа, та ще кумедніший!
Але малий Карлик не відповів.
Інфанта тупнула ніжкою і покликала свого дядечка, що походжав по терасі з Камергером, читаючи повідомлення з Мексики, де було нещодавно засновано філію Святої Інквізиції.
— Мій смішний маленький карлик вередує, — вигукнула вона, — накажіть йому встати і танцювати для мене!
Чоловіки з посмішкою перезирнулися й увійшли до кімнати, і Дон Педро, схилившись до Карлика, поляскав його по щоці своєю вишитою рукавичкою.
— Ти мусиш танцювати, petit monstre[5], — сказав він. — Ти мусиш танцювати. Інфанта Іспанії і обох Індій бажає, щоб її тішили.
Але малий Карлик не ворухнувся.
— Звеліть його відшмагати, — байдуже мовив Дон Педро і повернувся на терасу. Але Камергер спохмурнів і, ставши на коліна біля карлика, приклав руку до його серця. По хвилі він знизав плечима, підвівся і, низько вклонившись Інфанті, сказав:
— Mi bella Princesa[6], ваш смішний маленький карлик уже ніколи не танцюватиме. Дуже шкода, адже він такий потворний, що міг би розвеселити самого короля.
— А чому він не танцюватиме? — зі сміхом спитала Інфанта.
— Тому що його серце розбите, — відповів Камергер.
Інфанта насупилася, і її ніжні губки, схожі на трояндові пелюстки, скривилися з чарівним презирством.
— Нехай віднині ті, хто приходить до мене гратися, не мають сердець! — крикнула вона і вибігла в сад.
Рибак і його Душа
Присвячується Її Високості Алісі, принцесі Монако
Щовечора виходив молодий Рибак у море і закидав свій невід.
Коли вітер дув з берега, він, бувало, не ловив нічого — бо це лихий чорнокрилий вітер і люті хвилі линуть йому назустріч. А коли вітер дув з моря, риба спливала з морських глибин і запливала в невід, і Рибак відносив її на ринок та продавав.
Щовечора виходив він у море. І якось увечері такий важкий був його невід, що Рибак не зміг підняти його в човен. Усміхнувся Рибак і мовив до себе:
— Мабуть, я виловив з моря всю рибу або спіймав морське чудовисько, щоб дивувати людей, чи страшну потвору, на яку побажає глянути сама Королева.
І він щосили тягнув грубі мотузки, поки жили не виступили на його руках, наче розводи голубої емалі на бронзовій вазі. Він тягнув тонкі мотузки, і все ближче до нього підпливало кільце пласких корків, і зрештою невід виринув з води.
Але там була не риба, і не морське чудовисько, і не страшна потвора, а маленька Русалка, що міцно спала.