Йому, Джорджу і Фриді лишалося жити менш як дві години.
Із «Вибуху з тіні» (стор. 132):
Позиція Комісії Вайт з приводу того, що запустило ланцюжок подій того вечора — двох відер свинячої крові над сценою, — загалом здається слабкою і непевною, навіть у світлі скупих речових доказів. Якщо повірити чуткам із безпосереднього оточення Нолана (говорячи до жорстокості відверто, його друзі не здаються настільки розумними, щоб брехати переконливо), то Нолан повністю забрав керівництво цією змовою з рук Крістіни Гарґенсен і діяв з власної ініціативи…
Він не любив балакати за кермом; він любив кермувати. Цей процес давав йому таке відчуття сили, якого не давало ніщо інше, навіть злягання.
Перед ними стелилася чорно-біла, ніби з фотографії, дорога, а стрілка спідометра тремтіла за позначкою сімдесят миль на годину. Біллі походив з неповної родини; його батько пішов після краху погано продуманої спроби відкрити заправку, коли Біллі було дванадцять, а в матері було щонайменше четверо інших кавалерів. Наразі її найбільшою прихильністю користався такий собі Брюсі. Його напоєм було віскі Seagrams 7. Вона теж перетворювалася на страшну каргу.
Але машина… Машина давала йому владу і славу зі своїх містичних джерел сили. Вона робила його тим, із ким треба рахуватися, тим, у кого є мáна[11]. Не випадково він найчастіше вкладав дівчат саме на заднє сидіння. Машина була його рабинею і богинею. Вона давала й могла забрати. Біллі багато разів використовував її, щоб забирати. Довгими безсонними ночами, коли його мати і Брюсі сварилися, Біллі готував собі попкорн і йшов кататися й вишукувати бродячих собак. Були ранки, коли він ставив її до гаража, який зібрав за будинком, вимкнувши двигун і давши їй нечутно закотитися всередину, а з переднього бампера й досі крапало.
На цю пору вона вже добре знала його самого і його звички, тож не переймалася розмовою, яку він усе одно пустив би повз вуха. Вона сиділа коло нього, підігнувши під себе одну ногу, й жувала кісточку пальця. Фари машин, що мчали повз них трасою 302, м’яко підсвічували її волосся, додаючи до нього срібла.
Він роздумував, на скільки її ще вистачить. Мабуть, уже ненадовго. Якось усе йшло до цього ще на ранніх стадіях, і коли справу буде зроблено, клей, що тримає їх разом, висохне й витреться, лишивши по собі тільки загадку про те, як вони взагалі могли зійтися докупи. Він думав, що далі вона, певно, стане йому менш схожа на богиню, а більше знову на звичайну світську курву, і від цього йому захочеться трохи її провчити. Або й не трохи. Натовкти її носом.
Вони вибралися на Цегельний пагорб, і внизу вигулькнула школа, стоянка біля якої була заставлена дутими й лискучими татковими машинами. Він відчув, як у горлі піднімається знайомий кавалок огиди й ненависті. Вони отримають своє
(пам’ятний вечір)
аякже. Завиграшки.
Навчальні крила шкільної будівлі стояли темні, тихі й покинуті; у вестибюлі горіло стандартне жовте світло, а скляним акваріумом, що був східним краєм спортзалу, розливалося м’яке помаранчеве сяйво, ефірне і майже примарне. Знову гіркий присмак у роті й бажання жбурляти каміння.
— Вогні вечірки, бачу вогні вечірки[12], — пробурмотів він.
— Що? — вона повернулася до нього, вихоплена з власних думок.
— Нічого. — Він поклав долоню їй на шию. — Мабуть, я дозволю тобі смикнути мотузку.
Біллі зробив усе сам, бо прекрасно знав, що не може довіряти нікому іншому. То був важкий урок — набагато важчий за ті, що їх дають у школі, — але він добре його засвоїв. Хлопці, що їздили з ним до будинку Генті минулого вечора, навіть не знали, нащо та кров потрібна. Вони, скоріш за все, підозрювали, що до цього якось причетна Кріста, але напевне не відали навіть цього.
Він поїхав до школи через кілька хвилин після того, як четвер став п’ятницею, і двічі проминав її, щоб упевнитися, що нікого нема і що жодна з двох чемберленських машин поліції не патрулює десь поблизу.
Він заїхав на стоянку з вимкненими фарами й розвернувся коло задньої стіни будівлі. Ще далі під тонкою пеленою приземного туману тьмяно виблискувало футбольне поле.
Він відкрив багажник і відімкнув ящик із льодом. Кров застигла натвердо, але тут не було нічого страшного. За наступні двадцять дві години встигне розтанути.
Біллі поставив відерця на землю й витяг зі свого набору кілька інструментів. Запхнувши їх до кишені, хапнув із заднього сидіння паперовий пакет. У ньому дзенькнули шурупи.