Особливо цінного агента раптом з виробничої необхідності відлучили від бухгалтерії і заперли в цех рахувати бідони, а поки бідони не кінчились, через рахунок проходили кошти, про які райком дізнавався тільки по закінченню звітного періоду і на валюту можна було подивитись реально в цеху, де вона виблискувала нержавійкою нового обладнання.
Наступного понеділка після чергової накачки в райвідділі ми з Василем Васильовичем разом їхали в його авто з Переяслава в Яготин і мовчали. Потім він почав, не дивлячись на мене:
— Миколайович, я знаю, це твоїх рук справа.
— Василь Васильович, ви що забули, що ми з вами на ВИ?
— Та перестаньте… За тіньову схему… тут ви маєш рацію. Давно треба було прикрити це неподобство, а то перетворили КГБ в придаток райому. Я й сам думав її зламати, та якось не рішався, а от як нам агентуру підкормлювати? Вони ж звикли до пайків. А хочеш, я віддам вам підборку на Чернишова? Ну, поваляється вона в вас ще якийсь місяць – і спишеш. Дмитро Григорович видно й справді про неї забув – давно не питає
Я мовчав, обдумуючи почуте і збирався вже відповісти, як Терешко запитав:
— А що справді до старого Чернишова з самої Москви приїздять на партію в преферанс?
________________________
А Дмитро Григорович, не дивлячись на свого свояка–генерала все ж погорів. Ні, він не зрадив «Родіну», просто він любив горілочку, жінок і необліковані гроші з «дев’ятки». Коли нас черговий раз перевіряла наша внутрішня інспекція, то опери, і я в тому числі, чесно зізнались, що цієї самої «дев’ятки» від нашого начальника ми недоотримувли, а тому були змушені вдавтись до приписок і походів на місцеві маслозаводи, ковбасні цехи і крупоружки, благо живемо в Україні, а не на Колимі.
Діму звільнили з начальницької посади, проте закінчив він службу підполковником, старшим оперуповноваженим обласного управління, а на пенсію його проводжали з пошаною і на дорогу навіть дали грамоту.
Якось, вже будучи цивільними, ми випадково зіткнулися з ним в метро. Діма, як завжди був в ударі, розказував як його поважають в службі безпеки якогось там банку, а коли я відверто сказав, що мені це не цікаво, він тут же знайшовся:
- І все–таки ти був випадковою людиною в КГБ.
Я нічого не відповів, але думаю в цьому він дійсно мав рацію.
Оглядаючись на роки служби оперативником КДБ УРСР, згадуються тільки декілька моментів, в яких прийшлось брати участь. Ті моменти були і героїчні, і кумедні, і навіть такі, що і згадувати соромно, не дивлячись на те, що творив їх за примусом та за командою керівництва.
Проте був один момент, який стоїть у споминах особливо. Тоді, якось не придав йому значення, однак з часом, а особливо, коли змінилась і ідеологія, і сама держава, стало ясно, що я був причетний до великої таїни, суперечливої, неоднозначної, трагічної.
ПІДЛЯГАЄ РЕАБІЛІТАЦІЇ?
Останній гетьман України (1750–1764) Кирило РОЗУМОВСЬКИЙ був заможною людиною, так би мовити, магнатом. Його маєтності – це передусім Яготин, Розумівка Яготинського району, навкруги землі його найближчих соратників – Згурівка, родове помістя Кочубеїв, Тепловка Пирятинського району, родове помістя особистого царського соглядатая за гетьманом графа ТЕПЛОВА.
В цих місцях дотепер живуть люди зі славетними українськими прізвищами.
Одне з таких – Галаган. В Згурівці навіть є невеличкий мікрорайон що називається Галагани, де й дотепер проживають сучасні нащадки цього славетного роду.
В 1984–1985 роках я, як офіцер КДБ УРСР, був залучений до широкомасштабної перевірки знаменитої справи О. КРИВЦЯ, автора і героя книги «Багряними дорогами», що описує діяльність партизанського загону ім. Щорса.
Річ в тім, що після смерті в Москві Юрія АНДРОПОВА, коли генсеком ЦК КПРС став Костянтин ЧЕРНЕНКО, живий ще тоді Олександр КРИВЕЦЬ, керівник промислово–аграрного об’єднання цукрової промисловості Київської області (1945–1980), підтриманий найвищим керівництвом ЦК КПУ та республіканської держбезпеки, звернувся безпосередньо до генсека з проханням «розібратись» у справі про зняття з нього звання Героя Радянського Союзу. (Це був дійсно виключний випадок в історії СРСР, коли особу було з публічним скандалом позбавлено звання Героя Радянського Союзу).
Тоді, в 1984–му році в КДБ УРСР була створена група з перевірки вищезазначеної справи. До цієї групи було залучено й мене, як оперуповноваженого Переяслав–Хмельницького райвідділення УКДБ УРСР по м. Києву і Київській області, діяльність якого поширювалась і на Згурівщину.