В літопису вони названі князівствами. “И по сихъ братьи (після Кия, Щека і Хорива. — П.Т.) держати почаша родъ ихъ княженье в поляхъ, а в деревляхъ свое, а дреговичи свое, а словѣни свое в Новѣгородѣ, а другое на Полотѣ”[47]. “Род” тут виступає у значенні князівської династії.
Процеси східнослов’янської консолідації, що проходили в умовах постійної небезпеки з боку кочовиків, викликали до життя нову форму поселень.
У літопису вона отримала визначення “град”. Є підстави стверджувати, що ці “гради” були насамперед адміністративно-політичними і культовими центрами союзів племен, а також порубіжними кріпостями, пунктами збирання данини, общинними осередками. Так виникли Київ, Чернігів, Псков, Полоцьк, Стара Ладога, Ізборськ та інші найдавніші міста.
Провідним осередком східнослов’янської державності було Середнє Подніпров’я. В VI — VII ст. тут виникло велике об’єднання полян, яке згодом перейняло назву одного з місцевих племен — Рос або Рус. Головним політичним центром його став Київ, розташований в надзвичайно зручному географічному місці на Дніпрі. Спираючись на дружини полян — русі, київський князь, як вважає Б.О. Рибаков, досягав певної влади над тими союзами племен, головні ріки яких текли до Києва: древлянами (Ірпінь, Тетерев), дреговичами (Прип’ять, Дніпро), сіверянами (Десна, Сейм), радимичами (Сож)[48] з. Піднесенню Києва сприяла й історична ситуація кінця V — VI ст., у тому числі і значна міграція на південь верхньодніпровських племен.
Першим князем полянського союзу племен, як вважав літописець Нестор, був Кий. Багатьма дослідниками свідчення це ставиться під сумнів на тій підставі, що для цього раннього періоду ми не маємо аналогічних свідчень. Це не зовсім так. Відомості про східнослов’янських князів переддержавного періоду містять як вітчизняні, так і зарубіжні писемні джерела. Іордан повідомляє про короля антів Божа, Масуді — “про царя Волинян” Маджака. Обидва князювали приблизно в VI ст. Феофілакт Сімокатта розповідає про слов’янського вождя Ардагоста. На кінець VIII — початок IX ст. відноситься діяльність князя Бравліна, який здійснював походи в Крим.
У літопису В.М. Татищева є відомості про князів новгородського та ізборського Гостомисла і Вадима.
Отже, князівська влада в східнослов’янському суспільстві є давнім і місцевим інститутом, і з’явився він іще в додержавний період.
Вважається, що практично кожному союзу племен відповідає своя археологічна культура, що дає можливість окреслити територію цих об’єднань. Полянський союз племен (або Русь VI — VII ст.), за Б.О. Рибаковим, займав простір близько 200 тис. кв. км.
“Откуда есть пошла Руская земля”
Це питання, поставлене ще літописцем Нестором наприкінці XI — чи на початку XII ст., продовжує хвилювати дослідників і нині. Дискусія істориків про те, хто були руси і де їх слід локалізувати, що розпочалася понад 200 років тому, триває і сьогодні. Джерела у переважній більшості містять свідчення і не досить конкретні, і далеко неоднозначні. Вибіркове їх використання породило теорії про південне і північне походження етноніма “Русь”, теорію соціального змісту терміна “Русь”, що первісно означав лише знать, а не весь народ.
Історики, котрі відстоюють точку зору північного походження назви “Русь”, апелюють до авторитету “Повісті минулих літ”. Як правило, вони цитують таке місце: “И бѣша у него (Олега. — П.Т.) варязи и словѣни и прочий, прозвашася Русью”[49]. Та при цьому чомусь забувають відзначити, що дивне обернення північних пришельців на русів відбувається лише після того, як вони з’являються в Києві. До цього літопис іменує їх варягами, чуддю, словенами та ін. Виникає ще одне питання. Якщо назва “Русь” уже в IX ст. завдяки тісним “слов’яно-фіно-скандинавським контактам могла з’явитися лише в середовищі цього змішаного населення”, як стверджують деякі дослідники[50], то чому Олег проголосив “матерью городам руским” не якесь північне місто, скажімо, Ладогу чи Новгород, що знаходилися в центрі цієї “північної Русі”, а Київ, розташований від неї за тисячу кілометрів?
І як могло статися, що писемні джерела ніде не відобразили назву “Русь” стосовно північноруського населення.