Давньоруські міста різнилися не лише економічною основою розвитку, а й формами міського устрою. Переважна більшість їх перебувала в залежності від князів і феодалів. Із великих міст лише деякі — Новгород, Псков, Полоцьк — мали відносно розвинене самоуправління, яке, проте, ґрунтувалося не на комунальних формах, а на боярсько-феодальних. Місцева земельна знать не тільки не ліквідувала інститут князівської влади, а й не могла без нього обходитися.
Залізна сокира. X — XI ст. Село Табаївка на Чернігівщині
Більшість давньоруських міст мали статус державних. Це насамперед міста, що виникали на окраїнах Київської держави, виконували функції опорних пунктів на території підвладних Русі іншомовних народів, вирішували завдання оборони країни від іноземних вторгнень або ж служили перевалочними центрами міжнародної торгівлі: Ладога, Білоозеро, Юр’їв, Корсунь, Канів, Торчеськ, Берестя, Олешшя, Дорогочин, Перемишль, Тмутаракань, міста галицького пониззя.
Аналогічний статус мали і всі князівські міста, доля яких перебувала в руках державних властей. В умовах нестабільної політичної обстановки, яка постійно мінялася, князі не тільки не могли надовго закріпити за своїм родом те чи інше місто на правах спадкового володіння, а й обґрунтувати своє власне право на його стіл. Всі вони перебували фактично на становищі тимчасових володарів, державних чиновників, обов’язком яких було управління містом і його волостю.
Писемні джерела дають підстави виділити ще одну категорію давньоруських міст — церковних. До таких належали Полоний і Синелець на півдні Русі, Гороховець — на північному сході.
Соціальний склад міського населення був досить строкатим, що взагалі характерно для середньовіччя. Як правило, воно поділялося на дві основні категорії — міську аристократію і міські низи.
До першої належали князі і бояри, князівська адміністрація, багате купецтво, заможні ремісники, вище духовенство. В центрі міст їм належали просторі садиби з житловими хоромами, господарськими приміщеннями, будинками дворових людей і челяді. Князівські двори, особливо в столичних містах, мали кам’яні палаци, оздоблені фресками, різним каменем, майоліковою керамікою. Їх рештки виявлено в Києві, Чернігові, деяких інших містах.
У руках князівсько-боярської верхівки міст зосереджувалися великі багатства. Про їх розміри свідчать коштовні скарби, знайдені на території боярських і князівських осель багатьох давньоруських центрів. У Києві виявлено близько 60-ти скарбів, переважну більшість з них — в аристократичній частині міста.
Скарби складалися звичайно із золотих і срібних прикрас — гривен, колтів, браслетів, намиста, сережок, перснів, різноманітних підвісок, монет, в деяких з них знайдено князівські діадеми і барми. Усі вироби відзначаються художньою досконалістю. Розміри скарбів були різними — від десятків до кількох сотень предметів.
Великі давньоруські міста, як правило, мали по кілька монастирів, значну кількість храмів з численним кліром. У Києві в X — XIII ст. було 10 монастирів, серед них найбільший на Русі — Києво-Печерський, у Галичі — п’ять, Чернігові — три, Переяславі — два, Володимирі-Волинському і Новгороді-Сіверському — по одному.
До другої категорії міського населення належали ремісники, дрібні торговці, челядь. Більша частина цього люду в X — XI ст. залежала від своїх хазяїв, проживала на їхніх садибах. У XII — XIII ст. в містах різко зростає кількість особисто вільного населення, місцем проживання якого стають посади.
Значну частину міського населення на Русі становили робітники, зайняті в сфері сільськогосподарського виробництва. У малих містах їх питома вага була визначальною, у великих — досить помітною. Аналіз писемних і археологічних джерел показує, що безпосередній зв’язок з сільським господарством мали практично всі міські населені пункти.
Загалом давньоруські міста становили собою складні соціально-економічні, політичні і культурні центри. Упродовж усієї своєї історії вони мали тісний зв’язок з сільськогосподарським виробництвом, яке забезпечувало їх поступальний розвиток, були осередками ремесла і торгівлі, державної влади і управління. Напередодні монголо-татарської навали найбільші давньоруські міста досягли високого європейського рівня розвитку, але цей поступальний процес був насильно зупинений.
Ремесло
Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства посідало ремесло. Дослідження Б.О. Рибакова, Б.О. Колчина, Ю.Л. Щапової, Т.І. Макарової, Г.Ф. Корзухіної, Г.О. Вознесенської та інших археологів показали його високий технічний і технологічний рівень, широку спеціалізацію[356].
356
Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. — М.,1948; Колчин Б.А. Черная металлургия и деревообработка в Древней Руси / / МИА. — 1953. — Вып.32; Щапова ЮЛ. Стекло Киевской Руси. — М.,1972; Макарова Т.И. Перегородчатые эмали Древней Руси. — М., 1975; Корзухина Г.Ф. Киевские ювелиры накануне монгольского завоевания // СА. — 1950. — № 4; Вознесенская Г.А. Технология кузнечного производства у восточных славян VIII — X вв. // СА. — 1979. — № 2.