Переміщення князів на столах супроводжувалося нерідко переміщенням із міста в місто і будівельних артілей[360].
Монетні гривни київського і чернігівського типів
Аналіз археологічних матеріалів дозволяє виділити два основних періоди давньоруського ремесла, що узгоджується із загальною картиною соціально-економічного розвитку держави. Ранньофеодальному етапу відповідає малорозвинене ремесло, яке перебувало майже цілком у лоні феодального господарства. Для періоду феодальної роздробленості характерне більш розвинене ремесло, яке різко збільшило обсяги свого виробництва. В літературі ці великі періоди кваліфікуються як вотчинний і вільний. Визначення ці, проте, досить умовні. По-перше, класична вотчинна система феодального господарства визначається на Русі саме на другому етапі її історії, і немає підстав вважати, що вотчинне ремесло цього часу було менш розвинутим, ніж раніше. По-друге, помітні сліди вільного посадського ремесла виявлено у давньоруських містах вже на ранньофеодальному етапі їх розвитку.
Одним із важливих і не до кінця з’ясованих є питання організаційної структури вільного ремесла. Чи знало давньоруське місто домонгольського часу цехову організацію, уже в XII — XIII ст. характерну для західноєвропейських міст? В літературі з цього приводу висловлювалися різні думки: від обережного визнання на Русі цехоподібних організацій до повного їх заперечення[361].
Давньоруське місто перебувало під владою феодалів, що, природно, не могло сприяти розвитку специфічних міських комунальних структур. На ранньофеодальному етапі історії Київської Русі практично всіх ремісників об’єднували феодальні господарства. Інших організаційних структур не існувало. Повідомлення писемних джерел про досить ранні прояви артільних форм праці на Русі не дають підстав вбачати в них зародки самоуправних міських общин. Свідчення Києво-Печерського патерика — “князь призва старейшину древоделем, повеле ему изготовить древо на согражение церкви”[362], — підкреслює повну залежність вишгородської будівельної артілі від князя. Старійшина виступає тут, по суті, як представник князівської адміністрації. Аналогічним було становище будівельних артілей і в наступні часи. Організаційно вони входили до державного сектора ремесла. При відсутності прямих свідчень про корпоративну структуру давньоруського ремесла тим більше значення мають опосередковані — історичні назви міських районів, урочищ, вулиць, у яких знайшли відображення процеси концентрації ремісників за виробничими ознаками. В Києві відомі урочища Гончарі і Кожум’яки, у Вишгороді — Гончарі, у Новгороді два райони мали назви Гончарський і Плотницький кінці. Давні назви “Гончарі” зберегла історична топографія міст Любеч, Володимир-на-Клязьмі, “Кузнечные ворота” згадуються у Переяславі-Руському.
Наведені назви міських районів, урочищ, воріт, пов’язані з відповідними виробництвами і підтверджені в ряді випадків результатами археологічних розкопок, указують на важливі консолідаційні процеси у давньоруському ремеслі XII — XIII ст. Можна думати, що вони торкнулися не лише територіальних, а й організаційних структур. Проте цього замало для висновків про наявність цехової організації ремесла. Вона штучно стримувалась феодальним характером руського міста і не одержала в домонгольський період свого завершення.
Торгівля
Важливою галуззю економічного розвитку Київської Русі була торгівля. Свого часу у вітчизняній історіографії побутувала певна переоцінка торговельного фактора. В.Й. Ключевський, С.М. Середонін і ряд інших істориків висунули положення про те, що східнослов’янські міста виникли переважно завдяки торгівлі зі Сходом[363]. Історики-норманісти стверджували пріоритет скандинавів у заснуванні міст на Русі — їх заходом уздовж Дніпровського басейну виникали укріплені табори, які швидко стали центрами обмінної торгівлі[364].
Торгівля скрізь на ранніх стадіях — не причина господарського розвитку, а його наслідок, результат появи певної кількості товарної продукції таких галузей, як землеробство і ремесло. Київська Русь уже на початку своєї історії набула відносно високого рівня розвитку, що дозволило їй зайняти помітне становище у системі міжнародних торговельних зв’язків.
360
Раппопорт П.А. Из истории киево-черниговского зодчества XII в. // КСИА.— М., 1984. — Вып. 79. — С.59—63.
361
Юшков С.В. Нариси історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі. — К., 1939. — С.118; Тихомиров М.Н. О купеческих и ремесленных объединениях в Киевской Руси // Ученые записки МГУ. — 1946. — Вып.87. — С.22—37; Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. — С.737 — 738.
364
Pirenne А. Sozial und wirtschaftsgeschichte Europas im Mittelalter. — Miinchen, 1972. — S.26—27.