Про участь Русі в торгівлі з Булгаром повідомляють східні автори Ібн Русте, Ібн Фадлан та ін. Археологія підтверджує ці писемні свідчення. Культурні шари міст Волзької Булгарії утримують речі руської роботи, а міст Київської Русі — вироби, що походили з Булгарії. У двосторонніх торговельних операціях більше, ніж ремісничими виробами, торгували продуктами сільського господарства, виробами промислів. Помітне місце посідала також торгівля рабами, їх продавали у Хорезм і країни Арабського халіфату.
Особливо тісними були контакт порубіжних земель. Міста Північно-Східної Русі постійно відвідували булгарські купці. Згідно з договором 1229 р., укладеним князем Юрієм Всеволодовичем, вони мали право вільної торгівлі. “Купцам ездить в обе стороны невозбранно и пошлину платить по уставу каждого града безобидно”[370].
Шлях Київ — Булгар становив фактично частину великої трансєвропейської торговельної системи шляхів. Із Булгара вони йшли на Балтику, Каспій і Арабський Схід, із Києва — до чорноморських, балтійських і західноєвропейських ринків. Таким чином, Київська Русь і Волзька Булгарія виступали природними посередниками між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю. Для арабів Булгар був воротами у світ східних слов’ян, фіно-угрів, балтів і скандинавів. Аналогічну роль виконував Київ у торгівлі Русі і країн Західної Європи з Арабським Сходом.
У східній торгівлі Русі вагомою була роль Тмутараканського князівства, шлях до якого — через Керченський півострів і Корчев — добре знали руські купці. У візантійських і східних джерелах згадується в районі Керчі місто Русійа (XII ст.), яке, можливо, було одним із перевалочних пунктів на східному торговельному шляху. Є дані, що руські купці досягали Ірану і навіть Єгипту[371].
Про торговельні зв’язки Русі із Середньою Азією, Іраном і Близьким Сходом свідчать речі, виявлені розкопками у Києві і Новгороді (розписна кераміка), Смоленську (посуд з арабськими написами), Новогрудку (фаянсова кераміка, скло).
З другої половини IX до початку XIII ст. головним напрямом зовнішньоторговельних зв’язків Київської Русі був південний, де основним партнером виступала Візантія. Свідчення тому — широке коло писемних і археологічних джерел. На ранньому етапі мирні економічні контакти двох країн не раз затьмарювались військовими конфліктами. Походи руських князів на Візантію зумовлювалися намаганням Русі досягти рівноправного становища у торгівлі з економічно сильнішим партнером. Договори і угоди 860, 907, 911, 971, 988 та інших років, незважаючи на різний ступінь їх вигідності для Русі, загалом засвідчують високий рівень організації її торговельних відносин з Візантією. У наступні століття практика укладання договорів, очевидно, не мала продовження, але регулярні торговельні зв’язки двох країн не припинялися. У літописах постійно зустрічаються свідчення про “Грецький” торговельний шлях і заходи щодо його охорони.
У суперництві з Візантією Київська Русь відстояла своє право на гирло Дунаю, Дністра і Дніпра, де на землях слов’ян-подунайців знаходилось місто Києвець, а на Дніпрі виникла підвладна Києву руська гавань Олешшя. Торгові судна із Дністра морем і далі по Дніпру ходили до Києва.
Торговельні зносини Русі з Візантією базувалися переважно на обміні товарів. Із Візантії везли шовкові і парчеві тканини, килими, багатий одяг, прикраси, посуд, вино, оливкове масло, дорогі предмети побуту, що їх охоче купувала давньоруська знать. Розраховувалась Русь за ці товари рабами, медом, воском і, особливо, хутрами. Про надзвичайну популярність руського хутра у Константинополі свідчить такий факт. Вигнаний латинянами афінський митрополит просив Нікейського імператора Федора Ласкаря: “Якщо ти мені ще пришлеш і [шкірку] білого зайця, які Русь поставляє у Велике місто [Константинополь], то надаси мені велику допомогу, оскільки лікарі говорять, що вона чудово зігріває”[372].
Природно, що у торгівлі Русі і Візантії за принципом “товар на товар” монети останньої практично не випадали із сфери внутрішнього обігу. Ймовірно, що якісь товари руські купці збували за гроші, але вони знову поверталися візантійцям за придбані у них товари, наприклад, за багаті тканини.
372
Васильевский В.Г. Древняя торговля Киева с Регенсбургом // ЖМНП. — 1888. — Июль. — 4.257. — С. 150.