Постійні торговельні зв’язки Русь підтримувала і з сусідньою Угорщиною. Одним із центрів русько-угорської торгівлі був Естергом. У жалуваній грамоті короля Імре (1196—1204), що підтверджувала старовинний привілей Естергомському монастирю на збирання мита, на першому місці названо купців із Русі. У “Діяннях угрів” придворний нотарій короля Бели III відзначає, що угорцям на Русі дісталися “численні хутра ласки і соболя”. Із Угорщини на Русь довозилася мідь.
Візантійська корчага. XI — XII ст. Київ
Писемні джерела засвідчують торговельні зв’язки Русі з Англією. У “Житії Фоми Бекета” Уільяма Фітц-Стівена ідеться про те, що руси поставляють на англійські ринки хутра білок і соболів. У ряді випадків хутра в Англії називались за найменуванням тієї місцевості чи міста, звідки надходили. Так, у XII ст. були відомі хутра “clesmes”, або “klosem”, які надходили із району Клязьми, “smoling”, “smoleyn-werk”, “Smolenskischewerk”, що довозились із Смоленська. У казначейських згортках (Pipe Rolls) кінця XII ст. говориться про якогось Ісаака “із Русі”, а в творах англійського єврея рабина Мошеса Ханнесі (1170 — 1215) згадується рабин Ісаак, що прибув із Чернігова і знав живу руську мову[379].
В одній із версій про Бову-королевича (початок XIII ст.), де йдеться про торгівлю англійського міста Скутгемптона, згадуються купці із Русі. “Купці прибувають із Апулії і Русі, привозячи їх великий товар”[380].
Крім англійських у торгівлі з Руссю брали участь також ірландські купці, які мали в Києві свій храм св. Марії.
Торгівля Русі з країнами Скандинавії знайшла відображення в сагах. Особливий інтерес у цьому плані становить ісландська сага про багатого селянина Гескулда, що жив у X ст. У Норвегії він зустрівся з купцем у руській шапці. Останній представився як Гіллі, при цьому додав, що більшість краще розуміють його ім’я, коли чують і прізвисько — Русен. Далі сага розповідає, що Гескулд торгував у Гіллі-Русена рабиню. Тут, напевно, ми маємо справу з одним із купців, які спеціалізувалися на торгівлі з Руссю. “Руська шапка” згадується також у сазі про мудрого Ньяла. її подарував датський король Харальд Синьозубий (940 — 985) ісландському купцю Гуннару в Хайтхабу. Г.Янкун вважав, що цей факт свідчить про торговельні зв’язки Хайтхабу з Руссю[381].
У сазі про Магнуса Доброго розповідається, як Сігват часто перепитував купців, що їздили в Хольмгард, про долю сина Олава Святого Магнуса, який виховувався і жив тривалий час на Русі[382]. Значний інтерес становить свідчення саги про Олава Святого, в якому йдеться про Гудлейка Гардарікського. “Він був родом із Агдіра (Південна Норвегія. — П.Т.). Він багато їздив і був багатим купцем. Він їздив у торгових справах у різні країни і часто бував на сході в Гардаріці, через що його і прозвали Гудлейк Гардарікський”.
Руські товари потрапляли на європейські ринки не тільки завдяки скандинавським купцям. Активну участь у торгівлі з країнами Балтійського і Північного морів брали і руські купці. Один із переконливих аргументів на користь цього — любекський дубовий барельєф середини XV ст., на якому зображено руського купця в характерному одязі із шкіркою соболя у лівій руці. На барельєфі, очевидно, зображено життєві реалії, що складалися впродовж тривалого часу, у тому числі і давньоруського, коли торгівля Русі з балтійськими містами здійснювалася на договірній основі. Про це, напевно, свідчить послання саксонського герцога Генріха Лева, що заснував німецький Любек. Він надіслав “послів у міста і північні держави — Данію, Швецію, Норвегію і Русь, — пропонуючи їм мир, щоб вони мали вільний проїзд до його міста Любека”. Фрідріх І жалуваною грамотою Любеку звільняв руських купців від мита.
Цікавими є свідчення про русько-скандинавську торгівлю в Новгородському літопису. Так, під 1132 р. повідомляється про шторм, який завдав великих збитків новгородським купцям, що припливли із-за моря. “Идуце из замория съ Роть, потопи лоди 7, и сами истопиша и товар, а друзии вылезоша, нъ нази”[383]. Через десять років на купців напала шведська флотилія — “на гость, иже из заморья шли в 3 лодьях”, — але цей піратський напад вдалось відбити[384]. Під 1188 р. у літопису вміщено повідомлення про ще одне порушення Швецією мирних торговельних відносин з Руссю — Новгородом. Новгородських купців варяги заточили в поруби.
381
Jankun Н. Haithabu. Ein Handelsplatz der Wikingerzeit. — NeumOnster, 1963. — S.212—213.