Здавна Русь підтримувала торговельні зв’язки з Данією. Датські мореходи, згідно з Адамом Бременським, добре знали шлях “до Остро гарда руського, столицею якого є Київ”, куди можна допливти за один місяць. Під 1190 р. літопис повідомляє про благополучне повернення новгородських купців із Данії (“из Дона”). У 1134 р. новгородських купців у Данії кинули до тюрми — “рубоша новгородцѣ за моремъ въ Дони”[385].
Є свідчення про торгівлю Русі з Францією, куди надходили передусім хутра. В багатьох творах французької художньої літератури XI — ХІІІ ст. говориться про соболині хутра (sabelin, sebelin, sable) і одяг з них, які довозились із Русі. Торгівля з такою далекою країною була зв’язана з великими труднощами і не випадково вираз “іти в Русь” став синонімом погибельного походу. Про торговельні зв’язки Русі і Франції свідчать знахідки лімозьких емалей у давньоруських містах — Суздалі, Новгороді, Ростові, на давньоруських поселеннях в районі дніпровських порогів, а також невелика кількість французьких монет.
Русь імпортувала із країн Центральної і Західної Європи предмети озброєння, зокрема мечі, деякі типи дорогого посуду, вовняні тканини. Як показали розкопки Новгорода, основна кількість тканин XII ст. надходила із сукноробних центрів Англії, пізніше значного поширення набули тканини із Фландрії[386].
Крім цього, Русь була зацікавлена в тому, щоб із Західної Європи надходили цінні метали, зокрема срібло. Вивозили його у вигляді монет і злитків. В.М. Потін вважає, що більша частина західноєвропейського (з Німеччини, Англії, Данії) монетного срібла надходила на Русь, у тому числі і до Києва, через Новгород. Очевидно, досить значні надходження західноєвропейського срібла здійснювались і за допомогою південного торговельного шляху: Регенсбург — Прага — Київ. Один із доказів цього: київська срібна гривна за своєю вагою практично відповідала вазі одної із найпоширеніших грошових одиниць Центральної Європи — кельнської (або сілезької) марки. Не випадково на нашій території найбільше знайдено монет саме кельнського карбування.
Якась частина срібла надходила на Русь також із Чехії і Угорщини. Посередньо на це вказує літописна стаття 969 р. “Повісті минулих літ”. Святослав, заявивши про свій намір переселитися до Переяславця на Дунаї, мотивував це тим, що “ту вся благая сходятся: отъ Грекъ злато, паволоки, вина, и овощеве разноличныя, изъ Чехъ же, изъ Угорь сребро и комони”[387]. Прямим свідченням є знахідки угорських монет на Русі.
Основні закономірності, що обумовлювали розвиток зовнішньої торгівлі Київської Русі, діяли і всередині країни. Зростання виробництва продуктів сільського господарства і ремесла супроводжувалось формуванням системи внутрішніх ринкових зв’язків, спершу в межах порівняно невеликих волостей, а потім і більш значних територій — земель. Регулювались ці відносини міськими ринками. Тітмар Мерзебурзький говорить про наявність у Києві восьми торжищ, руські літописи називають два — Бабин торжок на Горі і Торговище на Подолі. Великою популярністю користувався новгородський торг на Торговій стороні.
Характерним для ринків руського міста, починаючи з XII ст., було спорудження на них або в безпосередній близькості храмів. Це викликано було тим, що згідно з уставом князя Володимира саме до відання церкви переходили еталони торговельних мір, а також мито за користування ними. Остаточна редакція уставу Володимира, як вважає Я.М. Щапов, склалась на рубежі XII — XIII ст. у Києві або на одній із єпископських кафедр Південної Русі. В ній вперше з’явилася спеціальна стаття про мірила, відсутня в попередніх протографах[388]. Тут мова може йти про юридичне закріплення практики, що склалася в руському місті щодо служби мір і вагів значно раніше.
Є всі підстави вважати, що місцем знаходження мір і вагів була церква св.Богородиці Пирогоші, споруджена на київському Торговищі в 1136 р.
Ця важлива функція зберігалася за нею аж до пізнього середньовіччя. Аналогічним було значення храмів П’ятниці у Чернігові, Параскеви-П’ятниці в Новгороді. У Смоленську, судячи з договору 1229 р. з Ригою, міри і ваги зберігались у єпископському кафедральному соборі.
Корчага з бурштином. XIII ст. Київ
Одну із основних статей внутрішньої торгівлі становила продукція сільського господарства і промислів. Незважаючи на тісний зв’язок руських міст із сільськогосподарським виробництвом, в них проживала значна кількість людей, які не входили до структури феодальних господарств і могли придбати ці продукти тільки на міському ринку. На київських ринках, судячи із повідомлень “Патерика”, продавалося багато різних продуктів харчування, зокрема і хліб.
388
Щапов Я.Н. Из истории городского управления в Древней Руси (служба мер и весов) // Города феодальной Руси. — М., 1966. — С. 100.